Біблійна репрезентація часу

У статті йдеться про категорію часу загалом та біблійний час зокрема, який починається зі створення світу та людини. Лексичному аналізові піддано одиниці, які служили для виміру часу тих чи тих біблійних подій,  а саме: година, день, тиждень, місяць, рік. Темпоральні компоненти репрезентовано через відповідну ієрархічну систему; охарактеризовано їхні семантичні особливості. 

Ключові слова: час, старозавітний та євангельський (новозавітний) текст,  темпоральний компонент, лексема, значення.

 

Колоиз Ж. В. Библейская репрезентация времени.

В статье рассматривается категория времени вообще и библейское время в частности, начинающееся от сотворения мира и человека. Произведен лексический анализ единиц, которые послужили для времяисчисления тех или иных библейских событий, а именно: час, день, неделя, месяц, год. Темпоральные компоненты репрезентированы соответствующей иерархической системой; охарактеризованы их семантические особенности.

Ключевые слова: время, старозаветный и евангельский (новозаветный) текст, темпоральный компонент, лексема, значение.

Koloiz Z.V. The Biblical representation of time.

The article deals with the time category in general and Biblical time in particular that starts with the creation of the world and a man. The author gives the analysis of units which served to measure the time of any Biblical events that are: hour, day, week, month, and year. Temporal components are represented in corresponding hierarchic system; the author characterizes their semantic features as well.

Key words: time, Old Testament and New Testament texts, temporal component, lexeme, meaning.

 

Життєвий шлях кожного вірянина, від народження й до смерті, наповнений релігійним змістом, що формує його моральні орієнтири, а церковний календар організовує та впорядковує людське буття.

Тривалість буття забезпечує існування матерії, однією з основних об’єктивних форм якої є час. Це поняття належить до визначальних категорій людської свідомості, оскільки відображає порядок зміни об’єктів і явищ дійсності [3 : 250]; його кваліфікують як фундаментальний елемент у побудові картини світу, зокрема й мовної. 

Категорія часу віддавна викликала і викликає зацікавлення дослідників різних царин. Уже  у Стародавній Індії існувало спеціальне вчення про час – клаваду, у якому час уподібнювався безкінечному потоку, що охоплюю всі предмети та є причиною їхньої змінності і тлінності. Однак суспільна свідомість подолала величезний шлях розвитку, перш ніж отримала наукове філософське розуміння часу. Сучасна наука оперує розмаїтими часовими моделями, з-поміж яких вирізняються насамперед філософська, релігійна, художня, мовна і т. ін. У зв’язку з цим час розглядається і як «атрибут, загальна форма буття матерії, що виражає його тривалість та  послідовність зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі» (філософське витлумачення) [8 : 101], і як «тривалість, яка визначається періодом обертання Землі навколо своєї осі стосовно зірок» (астрономічне витлумачення) [4 : 1371] тощо.  У релігійному витлумаченні час як форма земного існування, властива конкретним матеріальним речам, протиставляється вічності: на відміну від вічності, що є статичною та незмінною, час характеризується протяжністю і піддається кількісному виміру.

Попри відсутність єдності поглядів на тлумачення категорії часу диференціація абсолютного, космічного  та емпіричного часів ніколи і ні в кого не викликала принципових заперечень. Останній тлумачать як відносну субстанцію, основним призначенням якої є практична орієнтація в повсякденному житті. Емпіричний час  складається з періодів, для виміру яких людина звертається до найбільш стійких циклічних процесів. Тривалiсть iснування явищ i предметiв вимiрються століттями, роками, місяцями, днями, годинами, хвилинами і т. ін. Такі часові поняття репрезентовані в усіх світових культурах, хоч, безумовно, у кожній з них наявні національно-культурні специфічні риси щодо означення тих чи тих періодів емпіричного часу. Так, скажімо, у більшості світових культур рік поділяється на чотири сезони (весна, літо, осінь, зима), але, наприклад, у східнослов’янському календарному році кожен з цих циклів передбачає по три місяці, а в англійському – на зиму і літо припадає по чотири, а на осінь і весну – по два.

Вітчизняною та зарубіжною лінгвістикою накопичено чималий досвід у дослідженні граматичної категорії часу (О. О. Потебня, В. М. Русанівський,    О. І. Бондар, О. В. Бондарко,  Р. І. Вихованець, О. П. Загнітко, О. К. Безпояско, К. Г. Городенська   та ін.), у багатьох наукових доробках детально аналізуються питання художнього часу (М. М. Бахтін, М. П. Брандес, О. І. Москальська та ін.), наявні спроби аналізу філософської категорії часу на мовному матеріалі  (Р. М. Гасильна, М. Г. Макаров, О. В. Маслієва, В. В. Панфілов та ін.), принагідно опрацьовуються питання номінативних одиниць на означення емпіричного часу (Т. І. Плужникова, А. С. Самойленко,    Ю. Я. Ширяєва та ін.). Водночас особливості біблійної репрезентації часу, передусім із лінгвістичних позицій, вивчені недостатньо.  Це пояснюється, з одного боку, занепадом конфесійного стилю в материковій українській мові, з іншого, – войовничою атеїстичною ідеологією радянської влади, її багаторічною антирелігійною пропагандою. У період демократизації українського суспільства конфесійний стиль починає відновлюватися й активно розбудовуватися, викликаючи зацікавлення різних учених, зокрема й мовознавців. 

Дослідження його особливостей здійснюється як безпосередньо (на відповідному фактичному матеріалі), так і опосередковано, крізь призму різних узаємовідношень. Очевидним є те, що релігійна культура, біблійне слово мали вагомий вплив на формування культури українського народу, його міфічного мислення, адже саме «слово було засобом створення загальних понять; воно уявлялося незмінним центром змінних стихій» [5