Біблійна репрезентація часу

Як свідчить біблійний текст, євреї розрізняли два вечори: перший розпочинався близько трьох, а другий  близько п’яти годин по полудні. До того ж  день рахувався від одного вечора до наступного (пор.: у сучасному витлумаченні день – «частина доби від сходу до заходу сонця, від ранку до вечора» [4 : 214]): «І був вечір, і був ранок: день перший» [Буття 1 : 5]; «І був вечір, і був ранок: день другий» [Буття 1 : 8] і т. ін. Саме такими словами розділяються дні створення неба, землі, суші, моря, небесних світил тощо. Їх було шість, бо «завершив Бог до сьомого дня  діла свої, які він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл своїх, які чинив. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив він від усіх діл своїх» [Буття 2 : 1-3] (пор.: сучасна назва сьомого дня тижня – неділя < недhля < *nedēlja < ne dēlati – з’явилася в період запровадження у слов’ян християнства, яке забороняло працювати на сьомий день (первинне значення – «неробочий день, день відпочинку»: «Шість днів роби діла свої, а сьомий день відпочивай, щоб відпочив віл твій і осел твій, заспокоївся син раби твоєї і прибулець» [Вихід 23 : 12]).

Звуковий комплекс на означення відповідного часового проміжку (сім днів) трапляється в Біблії досить часто: «Через сім днів води потопу ринули на землю» [Буття 7 : 10]; «Він почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба; і він уже не повернувся до нього» [Буття 8 : 12] тощо. Водночас з’являється й лексема, тотожна за значенням зі словом тиждень: «закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших» [Буття 29 : 27]. З часу воскресіння Ісуса Христа дні тижня рахувалися з неділі і закінчувалися суботою (сьомим неробочим днем): «І дуже рано, у перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце» [Марка 16 : 2]; «Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу» [Луки 24 : 1]; «Першого ж дня тижня, коли учні зібралися на переломлення хліба, Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв із ними і продовжив слово до опівночі» [Діяння 20 : 7] і т. ін. У християн перший день тижня на честь воскресіння отримав назву «день Господній» (пор. рос.: воскресенье; Вербное воскресенье – Вербна неділя; Прощёное воскресенье – Прощена (Сиропусна) неділя і т. ін.).

Суботою номінували цілий тиждень загалом, а відтак інші шість днів вважали суботніми. Згідно зі Святим Писанням біблійні дні тижня не мали спеціальних назв (і лише день підготовки до суботи співвідносився із п’ятницею: «І настав уже вечір, бо була п’ятниця, тобто день перед суботою» [Марка 15 : 42]). 

Крім лексеми тиждень, використовувалася ще й лексема седмиця (седмина), що позначала церковний тиждень, який починався з вечора суботи і закінчувався дев’ятою годиною наступного суботнього дня: «Й утвердить завіт для багатьох одна седмина, а в половині седмини припиниться жертва і приношення» [Даниїл 9 : 27]; «Сімдесят седмин визначені для народу твого і святого міста твого, щоб покритий був злочин, запечатані були гріхи і згладжені беззаконня» [Даниїл  9 : 24]. Слід, очевидно, зауважити, що число сім є знаковим:  тиждень складається з семи днів, із семи тижнів – свято седмиць (період часу від Пасхи до П’ятдесятниці),  кожний сьомий рік називався суботнім («Шість років засівай землю твою і збирай врожай її, а в сьомий залишай її в спокої, щоб годувалися убогі з твого народу, а залишками після них годувалися звірі польові» [Вихід 23 : 10-11]), після семи суботніх років наступав п’ятдесятий – ювілейний (← ювілей − «протяжний звук труби»): «І нарахуй собі сім суботніх років, сім разів по сім років, щоб було у тебе в семи суботніх роках сорок дев’ять років; і засурми трубою в сьомий місяць, у десятий день місяця, у день очищення засурміть трубою по всій землі вашій; і освятіть п’ятдесятий рік і оголосіть свободу на землі всім жителям її: нехай буде це у вас ювілей. П’ятдесятий рік нехай буде у вас ювілейним» [Левит 25 : 8-11] (пор.: у сучасному витлумаченні ювілей – «урочисто відзначувала річниця якої-небудь події або діяльності певної особи, існування установи, міста; звичайно обчислюється в круглих і переважно великих числах» [4 : 1419]).

Найвищою темпоральною одиницею в біблійній часовій ієрархії є рік, межі якого окреслені вже у старозавітних текстах:  «У шестисотий  рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий день місяця, у цей день відкрилися всі джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися» [Буття 7 : 11]; «Шістсот першого року до першого дня першого місяця припинилася вода на землі» [Буття 8 : 13]; «Але звіт мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік» [Буття 17 : 21]