Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Чоловіки, жінки й насильство в ОУН та УПА в 1940-1950-х рр.

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
26
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Розглядається проблема сексуального насильства над жінками з боку членів підпілля й повстанців як в їхньому середовищі, так і поміж цивільного населення. Простежено способи контролю та реґулювання відносин між статями в підпіллі ОУН та УПА. Виявлено фактори, що сприяли порушенню сексуальних норм, зокрема воєнні умови, особливості діяльності збройного підпілля, мілітарна культура, гегемонна маскулінність, обмежений ресурс влади у жінок. Проаналізовано роль жіночого тіла в українському націоналістичному дискурсі й повсякденних практиках (тіло як символ, додатковий фактор ризику та зброя війни). Також розглянуто причини, види сексуального/сексуалізованого насильства над «своїми» й «чужими» жінками та судову практику у цих справах.
Ключові слова: Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія, сексуальне насильство, війна, горизонтальна колаборація, жінки, маскулінність, стратегії виживання.
 
Після десятиліть табу на вивчення історії Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, яка не вписувалася в радянські ідеологічні кліше, відбувся сплеск наукового інтересу до минулого національно-визвольного руху. На сьогодні існує низка фахових досліджень про ідеологію і практику українського націоналізму в 1920-1950-х рр., стратегію і тактику УПА, окремих її загонів, округ, командирів тощо. Багато фахівців зосередили свою увагу на деконструкції радянських міфів та відновленні/ формуванні пам’яті про діячів ОУН і УПА як борців за українську незалежність. На марґінесі історичних досліджень опинилися ґендерні/жіночі студії, евристична спроможність яких залишається недооціненою. У багатьох працях жіночий досвід є «невидимим», попри його значну відмінність від чоловічого. Спеціальні дослідження про участь жінок в ОУН та УПА не розкривають багатьох аспектів їхнього повсякдення. Найменш артикульовані теми дискримінації й насильства над жінками   , особливо сексуального.
Західна історіографія на тему сексуального насильства щодо жінок бере свій початок із 1970-х рр. і на сьогодні налічує близько 2 тис. праць . Теоретичні розробки розкривають причини, механізми, форми сексуального насильства, психологію ґвалтівників, жертв, очевидців. Багато уваги дослідники присвячують класифікації сексуальних злочинів і виділенню тих, які найчастіше є супутниками війни, як-от зґвалтування чи погроза його застосування, ушкодження статевих органів, примусова оголеність (як інструмент тортур), примусові вагітність/аборт, проституція (тіло як ресурс виживання), експлуатація тіла (сексуальне рабство)  . Дослідження геноциду в Руанді та війни в колишній Юґославії виявили факти екстремального насильства над жінками у сучасних збройних конфліктах. Тож фахівці почали аналізувати насильство як інструмент геноциду та війни (засіб деморалізації противника шляхом ґвалтування «ворожих жінок»)  .
Історіографічна база теми сексуального насильства під час Другої світової війни чимала. Головними предметами досліджень є відповідні злочини вермахту на окупованих територіях, насильство над єврейками в нацистських концтаборах, сексуальні злочини червоноармійців у Центрально-Східній Європі та в окупованій частині Німеччини, система «комфортних жінок» в японській імператорській армії, сексуальні злочини військ союзників, насильство над жінками в різних збройних формуваннях (у тому числі партизанських) у контексті відносин влади й підпорядкування тощо .
Наше дослідження присвячене аналізу сексуального насильства щодо жінок (як учасниць підпілля, так і цивільних) із боку членів ОУН та УПА впродовж 1940-1950-х рр. Вивчення цієї теми ускладнене браком джерел, позаяк випадки сексуального насильства намагалися приховати як ґвалтівники (задля уникнення покарання), так і жертви (керуючись, зокрема, почуттями сорому, боязні бути звинуваченими у провокуванні насильства тощо). Більшість оповідачів будують свої розповіді про підпілля ОУН чи УПА так, аби вони не дисонували з героїчним наративом. Мовчання про злочини своїх стало частиною колективної (нормативної) пам’яті. Мемуари про насильство стосуються в основному травматичного досвіду відносин учасниць підпілля із радянською системою. Зокрема жінки «пам’ятають» про примусову оголеність, зґвалтування в радянських тюрмах і таборах . Ці розповіді є частиною наративу віктимності підкореної та спаплюженої нації. Натомість випадки сексуального насильства з боку членів ОУН та вояків УПА жінки схильні замовчувати, або ж не називати такими, використовуючи м’які формулювання .
Репрезентативними джерелами при дослідженні теми стали документи підпілля: накази, інструкції, звіти, матеріали судочинства, протоколи допитів служби безпеки, листування. Ці документи дозволяють відносно чітко визначити належність тих чи інших осіб до підпілля ОУН або/і УПА. Тож це знижує можливість помилково асоціювати сексуальні злочини леґендованих боївок чи аґентурно-бойових груп із підпільниками й повстанцями. Інше важливе джерело при вивченні окресленої тематики – документи радянських репресивних органів: контрольно-наглядові, архівно-кримінальні, розшукові, аґентурні справи. Попри специфіку ведення слідства та укладання самих документів, у них є багато інформації про неформальні/нелеґальні особисті відносини в ОУН та УПА, яка часто верифікується за допомогою матеріалів підпілля або мемуарів.
 
Відносини між статями: норми угдевіації
 
Достеменно невідома кількість дівчат і жінок, залучених до підпільної діяльності. Однак зі впевненістю можна стверджувати, що з початком Другої світової війни керівництво ОУН намагалося максимально використати жіночий ресурс. Конструювання ідеальної фемінності в націоналістичному дискурсі передбачало заклики активно включатися у визвольну боротьбу за Українську державу, і не лише в ролях матерів чи дружин захисників нації .
Для жінок організовували різноманітні вишколи, у тому числі військові . Вони відігравали важливу роль у господарському та медичному забезпеченні УПА. Жінки були незамінними для розвідки та зв’язку, оскільки викликали меншу підозру. Багато їх працювали у системі пропаґанди . Навесні 1946 р. було повністю ліквідовано референтури Українського Червоного Хреста й жіночої сітки, в яких працювала основна маса підпільниць. Частина їх леґалізувалася, багатьох заарештували. Із початком 1950-х рр.
Фото Капча