Чоловіки, жінки й насильство в ОУН та УПА в 1940-1950-х рр.

Присутність жінок у збройних структурах (переважно маскулінних) – це завжди виклик для командування, котре змушене вживати превентивних заходів, щоби запобігти нестатутним відносинам. Особливо гострою ця проблема була в УПА, де переважали чоловіки. Багато з них включалися у змагання за симпатію дівчат, що породжувало суперництво, ревнощі й тим самим сприймалося як загроза вояцькому братерству. Деякі командири вирішували цю проблему радикально – усували жінок із загонів, обмежували контакти з жіночим цивільним населенням. До таких належав, зокрема, В. Мізерний («Рен»), командир куреня «Лемківщина», котрий восени 1944 р. вигнав із військового табору на Буковому Берді (де було близько 2000 вояків) у Західних Карпатах майже півсотні жінок, залишивши декілька санітарок . Повстанець А. Кілко згадував, що після одного візиту до табору двох селянок, які принесли гостинці, «Рен» хотів виписати декому з вояків догану за «легковажну поведінку» (фліртування з гостями)  .

Уявлення окремих командирів про нормативні відносини між статями знайшли відображення в розпорядчих документах. «Забороняється старшинам, підстаршинам і козакам їхати чи то службово чи неслужбово фурманкою на однім сідженні з жінкою», – ішлося в наказі командира «Мороза» від вересня 1943 р.   Обов’язком командирів було реагувати на найменші прояви нешанобливого ставлення до жінок. «Виявилося, що окремі стрільці, а навіть командири відносяться до жінок з повним легковаженням», – фіксував у своєму звіті за 1943 р. невідомий командир, котрий підписувався «З. Г. « . Я. Грицай («Чорнота»), зібравши командирів роїв, наголосив: «Щоб я більше не бачив, як ви переходите біля нашої санітарки і не віддаєте їй честі. Ми маємо нашою поставою примусити і всіх інших належно її цінувати та шанувати» .

Подібні за духом інструкції видавали для членів підпілля. Колишня підпільниця С. Процак (Костюк) згадує, що навіть братам наказували звертатися до своїх сестер у підпіллі та УПА на «Ви», а жінок сприймати перш за все як колеґ по роботі . В інструкції для революційних кадрів за 1947 р. зазначалося: «З дівчатами поводитись так, як дійсно личить революціонерові: не переступати границь моралі, числитися зі словами, не бути пустомолом і грубим, тільки бадьоро розказувати про нашу боротьбу, чим вони можуть допомогти нам» . Однак відносини між чоловіками й жінками у структурах підпілля були тіснішими, вони разом працювали, тривалий час перебували у криївках, що могло провокувати різні неформальні відносини. У наказі командира «Ворона» над- районному шефові зв’язку від 28 жовтня 1943 р. зазначалося: «Стверджую, що на зв’язкових пунктах нема дисципліни. [... ] Командант району, зайшовши на зв’язок, не хоче зауважить блуд на зв’язку. [... ] Проходжуючі жінки чи проїжджаючі через зв’язкові пункти мають бути приняті гінцями чемно» .

Водночас деякі керівники, особливо високого рівня, не вважали обов’язковою для себе норму сексуальної депривації. У розмові з М. Козяром («Гарасимом»), незадовго до його смерті 8 липня 1945 р., крайовий референт служби безпеки ПЗУЗ М. Козак («Смок») наголошував: «Член ОУН не може бути “хуситом” , який не курить, не п’є і жінок не впотребляє» . Керівник Долинського надрайонного проводу ОУН М. Зборик («Арсен») згадував, що в розмові з ним керівник головного осередку пропаґанди проводу П. Федун («Полтава») говорив, що, на його думку, жоден здоровий підпільник не повинен обмежувати себе у стосунках із жінками. Тих, хто думає інакше, він уважав дурнями, які не розуміють життя . Керуючись такою арґументацією, чоловіки на високих посадах могли зловживати власним службовим становищем, схиляючи жінок до інтимних відносин в обмін на протекцію, доступ до ресурсів та інших благ. Коломийський окружний провідник Р. Тучак («Клим»), який одночасно був аґентом МДБ під псевдонімом «Тарас Степанович», писав в одному зі звітів за 1951 р. про стан підпілля в Городенківському надрайоні: «По відношенню до жінок розсудливі. Винятком є районний “Максим” і його заступник “Ярема”, які аморально поводяться з машиністками “Уляною” та “Олею”« . Д. Шумук згадував про спробу командування примусово видати заміж санітарку Катю за одного узбецького командира в 1943 р. Коли автор спогадів виступив проти цього й переховував дівчину, командир «Володимир» йому роз’яснював: «“Ташкент” нам потрібний, він робить у нас добру справу, я б йому не пожалів навіть і сестри рідної» .

Об’єктивація жінок – поширена практика для збройних формувань. Цьому сприяла гегемонна маскулінність – нормативна та єдино бажана у військових структурах, особливо під час воєнних дій. Важливими складовими цієї мас- кулінності був культ фізичної сили, аґресії, ґендерні стереотипи, мізогінія й бажання тотального домінування над жінками . За словами спецзв’язкової Р. Шухевича – І. Козак, жінкам у підпіллі було набагато важче, аніж чоловікам, добитися високого становища та визнання . Член Жовківського надрайонного проводу ОУН В. Касараб («Андрій») записав у своєму щоденнику про керівника техтабору «Славка»: «Грубо ставиться до жінок. На його думку, всі жінки підлі і нічого не варті. Тільки одна жінка – його власна дружина є ідеалом чесності і вірності» . «Наш курінний “Рен”« належав до тих, хто не дивився ласим оком на жіноцтво. Навпаки, він дивився кривим оком на кожну жінку в таборі, без різниці, хто