Чоловіки, жінки й насильство в ОУН та УПА в 1940-1950-х рр.

Попри наявність свідчень про насильство над польками, не можна стверджувати, що такі дії викликали схвалення з боку керівництва ОУН й командування УПА. Також немає доказів про існування інструкцій чи дозволів на ґвалтування під час бойових операцій. Натомість є низка наказів, в яких забороняли вбивство, каліцтво жінок і дітей чи нівечення їхніх тіл. 10 липня 1944 р. командир УПА на Галичині В. Сидор («Шелест») видав розпорядження із забороною вбивати жінок, дітей і старих . Згідно з директивними вказівками політреферента повітового проводу ОУН Я. Литвина («Карата») за 14 травня 1945 р., убивць цих категорій населення мали карати смертю . Однак проконтролювати виконання таких наказів було складно, адже супутниками етнічного конфлікту ставали особисті образи, бажання помсти, майнові суперечки, сусідські війни. До того ж непоодинокою практикою в ОУН було застосування принципу колективної відповідальності до сімей «ворогів» .

Учасники збройного протистояння часто застосовують сексуальне насильство як спосіб ефективного тероризування супротивника, покарання чи «винагороди» за свою службу. Тому, за замовчуванням, на думку ґвалтівників, воно не повинне передбачати покарання . Сексуальне насильство під час війни чинять без спеціальних інструкцій або наказів. Ґвалтівники керуються неписаними правилами. Наприклад, що ніхто не доповість керівництву про зґвалтування «ворожої жінки», що панує повна анонімність та ін.   Непрямим заохоченням сексуальних злочинів могла бути відсутність бажання розслідувати їх і карати винних з боку частини керівництва ОУН й командування УПА. Свідчень про кримінальне переслідування ґвалтівників польських жінок дуже мало. Повстанець А. Бурачинський згадував, що двох бійців його відділу, який діяв на Волині в 1944 р., показово розстріляли за те, що замість виконання наказу просто стратити польську підпільницю вони її перед цим зґвалтували .

 

 

Для підпілля ОУН та УПА важливим було чітке розмежування місцевого населення на тих, хто підтримує збройну боротьбу за Українську державу й тих, хто «працює на ворога». До числа останніх зараховували жінок, які мали особисті відносини з представниками радянської влади або ж їхніми симпатиками . їх уважали зрадницями, не гідними поваги. Якось у розмові з підпільником М. Андрущаком («Верланом») підпільник на псевдо «Грім» зауважив: «Знаєш, як називається та жінка, яка ходить на забави, п’є горілку з большевиками – “курва”« . Щоби знеохотити дівчат до «романів» із «ворогами», пропаґандисти ОУН виготовляли листівки з демотивуючими закликами: «Не ходіть з большевиками – катами народу, енкаведистськими горлорізами і їх підлими вислужниками! Не виходьте замуж за них, гоніть їх геть від себе! Плюйте їм в очі! Ганьба всім тим, які пристають з ворогом!» .

Провину жінок трактували у двох площинах: моральній і практичній. Дослідниця Р. Зайферт підкреслює, що в націоналістичних ідеологіях тіло жінки є політичним тілом, символом чистоти й честі, а жіноча сексуальність – національним капіталом . Порушниці сексуальних норм водночас виходять за рамки соціальних норм, тому чоловіки як захисники нації вважають своїм обов’язком реагувати на подібні загрози. Водночас такі «аморальні» жінки автоматично переходили в категорію неблагонадійних, які могли видати владі інформацію про підпілля й нашкодити йому. На допитах Кутського районного відділу МДБ 15 травня 1946 р. жителька с. Великий Рожен М. Головчук свідчила, що восени минулого року бандерівці «забрали» її односельчанку А. Копельчук за те, що мала інтимний зв’язок з «істребком». Невдовзі вона повернулася додому . Найімовірніше, її відпустили, попередивши про можливу відповідальність.

«Горизонтальна колаборація» була підставою для застосування низки покарань із метою застереження інших членів спільноти. Тож обирали кари, асоційовані з публічним приниженням і підваженням становища «винної» у соціумі. Поширеним видом сексуалізованого насильства над своїми жінками було обстригання волосся . У спогадах повстанець І. Лико наголошував, що це стосувалося жінок, які «приставали з ворожими вояками або представниками ворожої влади» . Це однаково стосувалося як німецької окупаційної, так і радянської влад . «З ними (підпільниками – М. Г.) не варта починати, вони дуже мудрі, за найменше з москалем зараз б’ють і стрижуть», – говорила підпільниці Г. Яцків жителька с. Мильне (Тернопільщина) Катря, яка мала романтичний зв’язок із начальником ґарнізону військ НКВС . Повстанець Д. Грицько («Цяпка»), котрий діяв на Закерзонні, згадував: «Дівчата з Грозяви скумкалися з Войтківським ВОПолковником , виходили на рандку в ліс, треба було перервати залицянки, а любов вигнати буком. Довелося остригти не одну знану дівчину за сором, принесений брату, сусідові, який загинув від поляків у рядах УПА, або боровся з ними далі» . «Були наші дівчата, що з поляками