Cтан та перспективи співпраці України з міжнародними оранізаціями

 

 

Згідно з представленими у таблиці даними, темпи зростання населення за вказаний період знизяться наступним чином:

в усьому світі – більш ніж в 5 разів;

в Африці – в 1, 83 рази;

в Азії – в 8, 3 рази;

в Латинській Америці – в 7, 7 разів;

в Північній Америці – в 5 разів;

в Океанії – у 4, 3 рази.

У двох групах країн траєкторія демографічного розвитку набуде різко негативну спрямованість: 0, 3% – в розвинених країнах, 0, 6% – в європейських державах.

Стрімко зростаючу демографічну катастрофу дуже яскраво ілюструє графік, який зображено на рисунку 2. 7., що показує зміну рівня народжуваності за останні 20 років (1990-2010 рр.).

В десяти найбільш населених країнах. До них відносяться: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Пакистан, Бангладеш, Нігерія, Росія, Японія. Ця десятка країн примітна ще й тим, що охоплює собою носіїв основних світових релігій і майже всі континенти планети. Загальна чисельність населення, що проживає у вказаних країнах, становить майже 4 млрд. чоловік, тобто більшість жителів планети.

Отже, подивимося, що відбувалося з народжуваністю в цих державах. Графік побудований з використанням свіжих демографічних даних, включаючи статистику за 2010 рік.

Навіть такий незаперечний світовий лідер за кількістю населення, як Китай вже в середньостроковій перспективі зіткнеться з негативними показниками відтворення населення.

Наприклад, у Європі вже багато країн зіткнулися зі скороченням чисельності населення. Росія, Україна, Білорусія, Німеччина, Румунія, Болгарія, Угорщина, Чехія, Італія, Польща – тепер це держави, в яких щорічно спостерігається багатотисячна спад населення.

 

 

В-четвертих, це екологічна проблема.

Характеризуючи загальний стан навколишнього природного середовища, вчені різних країн зазвичай вживають такі визначення, як «деградація глобальної економічної системи», «руйнування природних систем життєзабезпечення» тощо.

Умовно всю проблему деградації світової екологічної системи можна розділити на дві складові частини:

‒деградація навколишнього природного середовища в результаті нераціонального природокористування;

‒забруднення навколишнього середовища відходами людської діяльності.

За прогнозами, середньорічна температура на Землі підвищиться до середини XXI століття на 1, 5-4, 5 градуса, а рівень Світового океану вже до 2015 р. – на 1, 4-2, 2 м. До речі, цей аспект поки не знайшов широкого обговорення в середовищі фахівців, у всякому разі на сторінках спеціалізованої літератури, в частині що стосується майбутнього портів.

Наведені дані підтверджують виняткову масштабність екологічної проблеми, її значення для сьогодення і майбутнього світової цивілізації, що важко піддається оцінці колосальний обсяг коштів, необхідних для подолання і зменшення її негативних наслідків.

Мова йде про національні та міжнародні витрати. Практично річні витрати тільки на охорону природи в останньому 30-річчі XX століття становили: у 1970 р. – 40 млрд. дол., В 1980 р. – 75, а в 1990 – приблизно 150 млрд. дол. На 2000 р. вони намічалися в 250 млрд. дол., що відповідає приблизно 0, 8% від світового ВВП. Тим часом вартість збитку, що наноситься навколишньому середовищу складає 4-6% ВВП тільки в розвинених країнах.

З наведених даних можна зробити висновок: основні негативні екологічні показники за деякі роки збільшилися не менше, ніж на порядок, тоді як витрати на природоохоронні цілі зросли лише в 3, 5 рази і цей розрив останнім часом неухильно збільшується.

Питання ресурсів має ще один важливий аспект, що зумовлює необхідність і важливість міжнародного співробітництва у подоланні екологічної загрози. Якщо розвинені країни за станом економіки можуть виділяти великі кошти на екологічні цілі, то країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою такої можливості в даний час не мають в своєму розпорядженні, посилюючи власну і загальносвітову екологічну ситуацію.

Зараз обсяг шкідливих викидів в атмосферу становить, за деякими оцінками, 22 млрд. т. на рік. З них майже половина припадає на Північну Америку і більше 1/3 на Західну Європу і Японію. Якщо середньосвітовий показник викиду вуглекислого газу на душу прийняти за 100, то в країнах Заходу він становив 72, в країнах перехідної економіки – 186, а в що розвиваються – 153 [25-30].

Як припускають експерти ООН, «внесок» країн, що розвиваються в атмосферних викидах вуглекислого газу збільшиться з теперішніх 28 до 40% до середини XXI століття.

Забруднення довкілля (ґрунтів, повітряного і водного простору), як правило, не обмежуються національними межами, а зачіпають прилеглі й не рідко більш віддалені країни.

У результаті виникає не проста економіко-правова проблема виявлення причин і джерел транскордонного забруднення простору, визначення відповідальності за нього, порядку і способів відшкодування завданих збитків. Іншими словами, навіть в таких випадках потрібно міжнародний рівень вирішення відповідних питань.

Тим більше це стосується екологічних загроз, які зачіпають багато країн, все світове співтовариство. Наприклад, Чорнобильська катастрофа, та катастрофа у 2011 році в Японії (атомна станція «Фокусима»)

Тому не випадково, ще в 1983 р. в рамках ООН була створена Всесвітня комісія з навколишнього середовища і розвитку, а