Cтан та перспективи співпраці України з міжнародними оранізаціями

Цілком очевидно, що сучасні екологічні проблеми не тільки технологічні, економічні, правові та моральні, а й політичні. Це підкреслює необхідність міжнародного співробітництва у створенні та забезпеченні економіко-правових, організаційно-інституційних умов вирішення екологічної та інших глобальних проблем, механізмів реалізації відповідних заходів і контролю за їх здійсненням.

Не можна не враховувати, що необхідні обмеження в галузі навколишнього середовища часто виявляються в суперечності з національними інтересами окремих країн.

В умовах ринкової економіки основні рівні вирішення екологічних проблем (підприємство, держава, міжнародні чи наднаціональні структури) не повною мірою зістиковано, їх інтереси далеко не завжди збігаються. Чисто ринкові принципи виявляються неприйнятними для вирішення глобальної екологічної проблеми, як, до речі, і інших проблем глобального характеру.

Практично на всіх рівнях виявляється необхідним державне і міжнародне регулювання з використанням прямих адміністративних (заборони, обмеження, стандарти та нормативи, обов'язкові експертизи та дозволи, санкції) та непрямих (платежі та штрафи, спеціальні податки і збори, природоохоронні фонди).

Це доповнюється економічними заходами регулювання, що включають: продаж прав (квот) на забруднення природи, субсидії, пільгові кредити та цільові позики на діяльність з охорони навколишнього середовища, податкові пільги та заохочувальні тарифи підприємствам і структурам, які забезпечують екологічну чистоту продукції, сфери своєї господарської діяльності, заохочення прискореної амортизації.

Конференція в Ріо-де-Жанейро визначила концентрацію зусиль окремих країн та світової спільноти на забезпеченні національної і міжнародної екологічної безпеки.

Цьому повинні сприяти:

‒усвідомлення особливої складності і гостроти, виключної масштабності та глобального характеру екологічної проблеми;

‒послідовне здійснення на всіх рівнях адекватних цьому економіко-фінансових, правових, організаційно-інституційних, кадрових, психологічних і політичних заходів щодо її вирішення;

‒забезпечення структурної перебудови економіки з орієнтацією на екологічну безпеку;

‒встановлення дійсної відповідальності всіх природокористувачів за порушення природоохоронного законодавства і міжнародних угод з відповідних питань;

‒налагодження систематичного моніторингу та контролю за станом природного середовища; створення і підтримку спеціально охороняється біосферного фонду;

‒організація обов'язковою, у тому числі міжнародної, незалежної експертизи об'єктів потенційної екологічної небезпеки [29].

Але реалізація цих завдань потребує консолідації ресурсів як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме цим питанням і була присвячена міжнародна конференція під егідою ООН, що відбулася в грудні. 1997 р. в Кіото з участю більше 120 країн.

Тут обговорювалися практичні заходи та рекомендації щодо залучення коштів окремих країн для вирішення найбільш гострих екологічних проблем, зокрема, було визначено рівень відрахувань на ці цілі в групах країн (ЄС) і в деяких країнах. «Договір Кіото», підготовлений учасниками конференції, передбачав заходи щодо зменшення парникового ефекту за допомогою, зокрема, встановлення лімітів викиду вуглекислого газу для окремих країн, що дозволило б скоротити такі викиди до 2015 р. на 7% проти нинішнього рівня.

Країни, що укладаються в ці ліміти, могли б продавати частину своїх квот іншим країнам, що перевищує їх. Тим самим було покладено початок міжнародному економічному механізму обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище. Не по всіх зазначених питань було досягнуто повне порозуміння. Тим не менш світове співтовариство має намір послідовно і скоординовано боротися за вирішення цієї пріоритетною глобальної проблеми сучасності.

Таким чином, особлива роль у вирішенні глобальних проблем належить міжнародним організаціям, і в першу чергу – Організації Об'єднаних Націй (ООН).

Поряд з вирішенням питань збереження миру, зміцнення міжнародної безпеки і роззброєння, ООН сприяє створенню міжнародного клімату, необхідного для вирішення глобальних проблем: охорони навколишнього середовища, вирішення продовольчої проблеми та ін.

Охороною навколишнього середовища в ООН займається спеціалізована організація ЮНЕП, створена в 1972 році.

Основними напрямами її діяльності є:

‒охорона атмосфери, водних ресурсів, тваринного світу;

‒боротьба з опустелюванням і ерозія ґрунтів;

‒оціка впливу на навколишнє середовище різних видів енергії;

‒реалізація глобального моніторингу (всесвітньої служби спостереження за станом природного середовища) ;

‒розвиток природоохоронної освіти та підготовка кадрів.

Проблемами продовольства займаються: спеціальна організація при ООН – ФАО, Всесвітня продовольча рада, Економічна і Соціальна рада при ООН і його регіональні комісії та інші організації.

Вони спостерігають за світовою продовольчою становищем, сприяють розвитку сільськогосподарського виробництва, вирішують інші питання.

Важливу роль відіграють міжнародні організації у вирішенні енергетичної проблеми. Серед них – Міжнародне агентство ООН з атомної енергії (МАГАТЕ). Їх діяльність спрямована не лише на вирішення поточних питань розвитку енергетики, а й пов'язана з проблемами її глобального розвитку.

Підготовлювані ними прогнози дозволяють повніше уявити майбутнє енергопостачання і наслідки можливих рішень щодо розвитку енергетичного господарств.

 

 

Важливою характеристикою сучасного етапу діяльності міжнародних організацій є їх постійно зростаюча динамічність. До початку 80-х рр.. завершилася політична деколонізація. Тепер рішення, важливі для розвитку міжнародних відносин, приймаються на всіх континентах. Протягом останніх двох десятиліть у світі стрімко відбувалися процеси інтернаціоналізації економічних і культурних відносин, що послужило основою для інтернаціоналізації політичних процесів.

Перша тенденція сучасних міжнародних відносин – нове розуміння ролі ядерної зброї в системі національної безпеки. До цих пір система