Cтан та перспективи співпраці України з міжнародними оранізаціями

У рамках ЄС було ухвалено стратегічне рішення – реалізовувати відносини з країнами колишнього СРСР у «підтримуючому» режимі, без будь-яких реальних зобов'язань. Офіційно це було оформлено в договорах про партнерство та співробітництво. Весь цей час Україна активно заявляла про свої євроінтеграційні плани й вимагала на них негайної позитивної реакції. Політика обох сторін у цей період була декларативною.

У цілому, обидві сторони переслідували одну мету – забезпечення політичної і економічної стабільності в Україні, однак способи її досягнення бачилися обом сторонам по різному.

Євросоюз небезпідставно розраховував, що основні витрати й зусилля візьме на себе українська сторона, Україна сподівалася, що Брюссель допоможе так само, як країнам Центральної та Східної Європи – кандидатам на вступ до Євросоюзу. У результаті форсування процесів, до яких була не готова жодна зі сторін, призвела прямо до протилежних результатів.

Після трансформацій було вироблено політику сусідства ЄС, остаточно ухвалену 2004 року.

Помаранчева революція, що викликала сплеск інтересу та симпатії до України на емоційному рівні, не зачепила кардинальних геополітичних чинників. Вступ України з її нинішніми соціально-економічними проблемами потребував би дотацій на суму десятки мільярдів євро. Ці великі кошти можна отримати двома шляхами – збільшенням податків або перерозподіливши наявні кошти. Зрозуміло, що обидва шляхи є неприйнятними.

У 2005 році з ініціативи Ющенка його указами в односторонньому порядку був установлений безвізовий режим в'їзду в Україну громадян держав – членів ЄС і низки провідних країн Європи. З тих пір тільки з ЄС потік іноземців зріс удвічі.

Після розширення Шенгенської зони значно ускладнилися умови для поїздок українців у країни ЄС. Внаслідок різних обмежень і проблем удвічі скоротилося число українських громадян, які виїжджають в країни Євросоюзу.

3 грудня 2008 Європейська комісія представила проект «Східного партнерства» (СП) – нового формату співпраці Євросоюзу з Україною, Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Вірменією і Білоруссю. Ідея створення співтовариства цих країн була запропонована Польщею і Швецією.

Проект СП пропонує створення зони вільної торгівлі між країнами-учасницями у випадку, якщо уряди всіх шести держав схвалять таку ідею. Передбачається приведення законодавства країн-учасниць у відповідність з нормативною базою ЄС. Цей дорогий проект частково може бути профінансований за рахунок Євросоюзу.

Європейські чиновники визнають, що країни-учасниці СП знаходяться на різних рівнях інтеграції з Євросоюзом. При цьому має місце оцінка, що «Україна є локомотивом» Східного партнерства «.

Після документа про Партнерство і співробітництво був підписаний проект Угоди про асоціацію. У даному проекті Європа виставила дуже жорсткі умови щодо реального економічного наповнення (зокрема стосовно зони вільної торгівлі).

Проект угоди про асоціацію «Україна – ЄС» підписання якого планується здійснити наприкінці 2009 року, містить низку положень щодо адаптації України до стандартів ЄС у сфері захисту навколишнього середовища.

Навколишнє середовище посідає одне з центральних питань у політиці Європейського Союзу. Тому угода про асоціацію між Україною та ЄС міститиме зобов'язання української сторони перейняти стандарти чистого довкілля, адаптувати національне законодавство до європейського екологічного права, а також найголовніше – забезпечити правосуддя у сфері захисту навколишнього середовища.

Як підкреслив голова представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшера, перед Україною буде поставлене завдання не просто створити законодавчі рамки у сфері захисту навколишнього середовища. Найголовніше завдання, яке постане перед Україною, – це забезпечення практичного виконання зазначених норм.

Отже, вступ нових країн-членів в ЄС насамперед означає, що вони користуються політичним визнанням. Ці країни отримують підтвердження володіння високим рівнем політичної, економічної і загальноцивілізаційної зрілості, розвиненості і стабільності. Говорячи про переваги євроінтеграції, експерти часто згадують про ефект відкритості, лібералізації пересування людей, товарів, капіталів, а головне – ідей.

Позитивним для України має бути наступні аспекти:

‒підвищення конкуренції;

‒посилення міграції робочої сили в напрямку більш багатих країн;

‒збільшення відвідування нових членів ЄС гостями зі «старої Європи» в якості туристів, комерсантів, інвесторів.

Особливо корисним з українських регіонів вступ до ЄС може бути для Севастополя, який має право розраховувати на появу як європейських інвесторів, так і західних туристів.

Необхідно привести вираз члена Інституту глобальних стратегій Російської Федерації – «Механізми Євросоюзу дозволяють малим країнам успішно вибудовувати комбінації проти великих, ніж вони останнім часом активно користуються.

Вперше в історії склалася ситуація, коли малі європейські держави – Бельгія, Нідерланди, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія та інші, були впродовж століть об'єктами міжнародних відносин, насильно включалися то в одну європейську імперію, то в іншу, – стали повноправними суб'єктами міжнародних відносин, чий голос, якщо їм правильно розпорядитися, має реальну вагу при ухваленні рішень. У цьому, напевно, і полягає притягальна сила Європейського союзу і тріумф європейської ідеї».

Його експерти також відзначають: «Україна вже сьогодні має більш активні зв'язки з Європейським союзом, ніж з країнами пострадянського простору. В останні роки істотно змінилася структура ВВП Україна: значна частка в ньому тепер припадає на сектор послуг. Це теж підвищує зацікавленість Україною в полегшенні доступу до європейських ринків» [45-47].

Також необхідно привести й усвідомити негативні моменти даного співробітництва.

Опоненти Євроінтеграції приводять звичайно негативні моменти, а саме:

‒розорення українських виробників, які не зможуть витримати конкуренції з європейськими колегами;