Цивільно-правова характеристика договору перевезення небезпечних вантажів

Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим кодексом, законами України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За своїм змістом договір перевезення вантажів є двостороннім: кожен із його учасників наділений правами й обов’язками, кожна сторона має право вимагати за свою дію відповідної дії від іншої сторони. Договір перевезення вантажів оплатний (ст. 909 ЦК України), оскільки кожна з його сторін має за мету задоволення майнового інтересу. Розмір плати за перевезення вантажів залежить від ваги, відстані та способу перевозки, у зв’язку із чим законодавство вимагає від відправника правильного подання цих відомостей у транспортних документах. Крім того, ст. 916 ЦК України регламентує порядок внесення провізної плати. Таким чином, виконання перевізником обов’язку з переміщення вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів.

Договір перевезення вантажів вважається укладеним із моменту прийняття вантажу перевізником. Із цього моменту перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження, псування, прострочення доставки вантажу, а відправник за несвоєчасну оплату перевезення та неправильне найменування зданого до перевезення вантажу. Головні обов’язки перевізника за договором про перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов’язок виникає з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві в пункті призначення.

Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення. Якщо перевізник не виконує обов’язку стосовно доставки вантажу на адресу одержувача, він має право пред’явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а за неналежного виконання ним обов’язків – претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставці.

Усі види договору перевезення вантажу належать до операцій, для яких встановлена письмова форма їх здійснення. Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, зазвичай транспортною накладною (залізничною, автомобільною, повітряною, внутрішнього водного транспорту) або коносаментом.

Зміст договірних правовідносин із перевезення вантажу складають обов’язки сторін (вантажовідправника та перевізника) з доставки вантажу в пункт призначення у встановлений термін, забезпеченню його збереження та видачі вантажу вантажоодержувачеві (обов’язки перевізника), а також зі сплати встановленої плати за перевезення вантажу (обов’язок вантажовідправника). Невиконання або неналежне виконання вказаних обов’язків є порушенням умов відповідного договору перевезення вантажу, яке тягне за собою застосування заходів відповідальності [3, с. 367].

Належне виконання сторонами обов’язків, які випливають із договору про перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов’язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обстановки в низці регіонів, розпад господарських зв’язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв’язку із цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов’язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови) : а) протиправну поведінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, згідно із загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов’язань із перевезення вантажів.

Нормативні акти, що встановлюють відповідальність учасників зобов’язань із перевезення вантажів, умовно можна поділити на дві групи. Першу групу складають нормативні акти, єдині для всіх видів транспорту, – це насамперед ЦК України, який визначає загальні положення цивільної відповідальності й загальні правила про майнову відповідальність за порушення зобов’язань та інші нормативні акти, ГК України, а також закони України спеціальної спрямованості. До другої групи можна віднести спеціальні нормативні акти, що регламентують діяльність окремих видів транспорту, – це транспортні статути та кодекси, правила перевезень вантажів.

З моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його одержувачеві перевізник несе відповідальність за схоронність вантажів, що перевозяться.

Незбереження під час перевезень може виражатися у втраті (повній або частковій, яка іменується нестачею) вантажу, його псуванні або пошкодженні. Усі перераховані дефекти транспортування є підставою матеріальної відповідальності перевізника.

Майнова відповідальність під час порушення зобов’язання з перевезення – це передбачений у законі або договорі обов’язок транспортної організації відшкодувати матеріальну шкоду у випадку знищення або пошкодження майна, прийнятого до перевезення.

Так, згідно з п. 1 ст. 924 ЦК України перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, що відбулося після прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачеві (уповноваженій ним особі), якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження (псування) вантажу відбулися внаслідок обставин, яких перевізник не міг запобігти й усунення яких від нього не залежало.