Цивільно-правова характеристика договору перевезення небезпечних вантажів

Згідно з п. 3 ст. 314 ГК України перевізник відповідає в разі втрати або нестачі вантажу в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу – у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведене, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. При цьому вартість вантажу визначається з огляду на дані товаросупроводжувальних документів (накладної, рахунку-фактури) або договору, а за відсутності таких даних – виходячи із ціни, яка під час порівняних обставин зазвичай стягується за аналогічні товари.

Договір перевезення небезпечних вантажів згідно із ч. 4 ст. 909 ЦК України – вид договору перевезення вантажів. Тому договір перевезення небезпечних вантажів підпадає під дію договору перевезення вантажів, має характеристику відплатного, двосторонньозобов’язуючого, строкового, реального договору та безпосередньо регулюється ЦК України. Договір перевезення небезпечних вантажів, як і будь-який із договорів перевезення вантажів, належить до договору, який є двостороннім, але укладається на користь третьої особи, та який дозволяє одержувачу вантажу, який не є стороною договору, користуватися визначеними правами та нести відповідні цим правам зобов’язання.

Особливості укладення та виконання договору перевезення небезпечних вантажів регулюються Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року. Згідно зі ст. 1 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1644-ІІІ «Про перевезення небезпечних вантажів» перевезення небезпечних вантажів – це діяльність, що пов’язана з переміщенням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення або зберігання до місця призначення, з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіх етапах його переміщення. Під небезпечними вантажами розуміються вантажі, які в силу притаманних їм властивостей, за наявності визначених факторів, можуть під час перевезення стати причиною вибуху, пожежі, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруджень та інших об’єктів, спричинити матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також привести до гибелі, травмування, отруєння людей, тварин.

Серед нормативно-правових актів, які регулюють перевезення небезпечних вантажів, додатково слід виділити Закон України «При приєднання України до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів» (2000 рік), Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР, а також правила перевезення небезпечних вантажів окремими видами транспорту.

Необхідно відмітити, що з моменту прийняття ЦК України в 2003 році, у тому числі книги 2 ЦК України, в особистих немайнових правах фізичної особи під час перевезень небезпечних вантажів стали домінувати екологічний аспект та аспекти, що стосуються життя та здоров’я людини. Статтею 3 Конституції України передбачено, що особа, її життя та здоров’я визначаються соціальною цінністю, кожний має право на безпечне навколишнє середовище, що також передбачено ст. ст. 281, 283, 293 ЦК України. Тобто право громадян кореспондує з обов’язком держави щодо забезпечення благ, що охороняються, у тому числі екологічної безпеки на території України.

Варто відмітити, що досить часто трапляються аварії та катастрофи на транспорті, що свідчить про його високу потенційну небезпеку. Щорічно в Україні транспортом перевозиться більше 900 мільйонів тон вантажів, включаючи й велику кількість небезпечних. На залізничному транспорті близько 60% вантажних перевезень, на автомобільному – 26%, на річному та морському – 14%. Близько 15% вантажів є потенційно небезпечними, у зв’язку із чим небезпека для життя та здоров’я людей істотна. Небезпека підвищує й той факт, що ступінь зносу транспортних засобів складає понад 50% [11, с. 135]. У зв’язку із цим у результаті техногенних катастроф збитки можуть бути спричинені не тільки учасникам конкретних правовідносин, але й життю, здоров’ю, майну третіх осіб та екології. Тобто мова вже йде не тільки про забезпечення доставки вантажу з особливими властивостями, а вантажу, потенційно спроможного причинити шкоду іншим особам або навіть масовий делікт.

Необхідно відмітити, що під час здійснення перевезень небезпечних вантажів існують величезні ризики спричинення збитків. Оскільки в цивілістиці не приділено достатньої уваги їх дослідженню, ризики та безпека здійснення цивільних прав потребують врегулювання.

У зв’язку з тим, що в законодавстві відсутній механізм відшкодування збитків унаслідок масового делікту або екологічної катастрофи, відповідно, учасники цивільно-правових відносин потребують охорони та захисту своїх прав. Отже, існує необхідність у розробці ефективного механізму правового регулювання у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Правовідносини у сфері перевезення небезпечних вантажів опосередковує договір перевезення вантажу, який має свої особливості в частині регулювання перевезень різними видами транспорту. У зв’язку із цим правове регулювання перевезення небезпечних вантажів є важливим питанням, яке потребує з’ясування сутності правовідносин, сутності та правової природи досліджуваного договору, порядок його укладання, зміни та припинення, відповідальність сторін та інші питання, які виникають у зв’язку зі здійсненням перевезень небезпечних вантажів.

Усе це свідчить про необхідність переосмислення сутності правовідносин у сфері перевезення небезпечних вантажів, у тому числі особливостей їх правового регулювання.

Враховуючи викладене, стає очевидним той факт, що у сфері перевезення небезпечних вантажів є необхідність встановлення імперативних заходів правового регулювання правовідносин із перевезення небезпечних вантажів, які повинні бути закріплені в нормативно-правових актах цивільного законодавства. У зв’язку із цим є необхідність дослідження меж здійснення цивільних прав, включаючи обмеження щодо перевезень небезпечних вантажів. Тому з метою забезпечення публічних інтересів, прав та інтересів третіх осіб, принцип свободи договору, закріплений у ст. 3 ЦК України, доцільно обмежити.

Таким чином, враховуючи специфіку відносин, які виникають під час перевезень небезпечних вантажів, договір перевезення небезпечних вантажів доцільно виділити із загального договору перевезення вантажів та закріпити в нормах цивільного законодавства у вигляді окремого договору надання послуг у ході перевезенні вантажів з особливим правовим режимом.