Державне обвинувачення в кримінальному судочинстві України: відкриття, побудова, значення

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

повинен запропонувати винести ухвалу – постанову про закриття справи (ст. 282 КПК), а до підсудного застосувати примусові заходи виховного характеру відповідно до ст. 447 КПК. Коли ж у судовому засіданні встановлено, що на час розгляду справи внаслідок зміни обставин вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною (ст. 7 КПК), прокурор повинен підтримувати обвинувачення. У цих обставинах суд за наявності підстав, зазначених у ст. 48 КК, а це стосовно особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може звільнити від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розгляду справи в суді, унаслідок зміни обстановки, вчинене нею діяння, втратило суспільну небезпеку, або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Прокурор при цьому повинен підтримувати обвинувачення, суд же може закрити справу, додержуючись вимог, зазначених у ч. 2 і 3 ст. 7 КПК, тобто у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим або із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а може погодитися з прокурором і винести обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 334 КПК). Такі випадки свідчать, що в разі встановлення в судовому засіданні вказаних обставин, прокурор може або продовжувати підтримувати обвинувачення, або відмовитися від нього. Необхідно також визначити групу обставин, які ведуть до закриття провадження в справі незалежно від того, винний чи невинний підсудний у вчиненні злочину: а) за відсутності скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше, як за його скаргою (п. 7 ст. 6 КПК) ; б) щодо померлого, якщо його рідні не наполягають на продовженні розгляду справи з метою реабілітації (п. 8 ст. 6 КПК) ; в) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави (п. 9 ст. 6 КПК).

Характерно, що питання про винність особи в цих випадках не треба вирішувати. Тому прокурор і не повинен висловлювати свою позицію щодо обвинувачення. Він має звернути увагу суду на вказані обставини й запропонувати закрити провадження в справі, тобто за наявності цих обставин прокуророві не треба виносити постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, а достатньо лише в усній формі довести суду свою позицію про необхідність закриття справи.

У випадках, коли в судовому засіданні буде встановлено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК), прокурор не відмовляється від обвинувачення. Такою самою є позиція прокурора й у справах стосовно неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ст. 97 КК). При цьому суд на підставі ст. 8 КПК у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим виносить постанову про закриття справи, а також виносить постанову про закриття справи і відносно неповнолітнього (ст. 9 КПК). Прокурор у цих випадках доводить винність підсудних і може запропонувати суду закрити справу, а може запропонувати і міру покарання.

У практичній діяльності виникають також питання щодо позиції прокурора при звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 10 КПК). Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро розкаялася, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням (ст. 47 КК). За наявності зазначених підстав прокурор не відмовляється від обвинувачення, а шляхом доведення винності підсудного висловлює суду свою пропозицію про можливість закриття провадження у справі з передачею підсудного на поруки. Суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. Таким чином, аналізуючи підстави, які спричиняють відмову прокурора від обвинувачення, ми констатуємо, що Кримінально-процесуальний кодекс допускає різні випадки, коли прокурор може відмовитися від обвинувачення, а в ряді випадків така відмова є обов'язковою. Переконання у відсутності даних про винність особи виникають у прокурора на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового слідства. При цьому прокурор повинен проаналізувати не тільки ті дані, що були зібрані слідчим і перевірені в судовому засіданні, але й нові докази, які слідчий не досліджував, а вони виявилися під час судового слідства. За таких обставин прокурор, аналізуючи нові докази, повинен встановити причини, чому вони не потрапили в поле зору слідчого.

Висновки з такого аналізу повинні дати чітке уявлення про конкретні зміни, яких зазнало обвинувачення в суді, як вплинули ці зміни на формулювання та юридичну кваліфікацію інкримінованого підсудному діяння, а також; на фактичні підстави і правову сутність обвинувачення. Якщо зміни формулювання та юридичної кваліфікації обвинувачення з підсудного не знімають, то зміна фактичних підстав і правової сутності істотно впливають на позицію прокурора. Даючи їм об'єктивну оцінку, прокурор вирішує заявити про відмову від підтримання обвинувачення. Відмовившись від державного обвинувачення, прокурор визнає, що в справі відсутні дані суду для винесення обвинувального вироку. За відмови від обвинувачення у зв'язку з відсутністю підстав вважати підсудного винним прокурор повинен звернутися до суду з пропозицією про закриття справи. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до вимог ст. 264 КПК можлива лише шляхом винесення відповідної постанови. У постанові повинні бути