Державне обвинувачення в кримінальному судочинстві України: відкриття, побудова, значення

Ці й інші випадки, безумовно, спричинять прийняття судом незаконного рішення про закриття справи. Тим же часом незаконна постанова (ухвала) суду про закриття справи, винесена на підставі ч. 2 ст. 282 КПК, за чинним законом не може бути переглянута з ініціативи прокурора та потерпілого в апеляційній і касаційній інстанціях. У законі визначено, що на постанову чи ухвалу про закриття справи протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом – касаційні подання чи скаргу подають до касаційного суду (ч. 4 ст. 282 КПК).

Згідно зі ст. 348 КПК потерпілий чи його представник можуть подати апеляцію тільки в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, – у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справ судом першої інстанції. Ці суб'єкти не можуть реалізувати своє право на апеляцію з приводу скасування ухвали чи постанови суду про закриття справи у зв'язку з тим, що вони відмовилися від обвинувачення. Таким чином, в апеляційній інстанції незаконна постанова чи ухвала суду про закриття справи не може бути переглянута з ініціативи прокурора та потерпілого.

У касаційному порядку така постанова (ухвала) також: не може бути переглянута з ініціативи цих суб'єктів через те, що згідно з вимогами ст. 383 КПК особа, щодо якої закрито кримінальну справу, не є суб'єктом касаційного провадження в справах, у яких судові рішення набрали законної сили. Ураховуючи вимоги ст. 261 КПК про рівність прав сторін у судовому розгляді, при оскарженні рішень суду прокурор і потерпілий також не можуть оскаржити постанову (ухвалу) про закриття кримінальної справи, яка набрала законної сили. Не допускається перегляд такого судового рішення і в порядку виключного провадження, оскільки згідно з ч. 2 ст. 400-4 КПК такий перегляд не допускається. Отже, з вини державного обвинувача незаконна постанова (ухвала) про закриття кримінальної справи, яку винесено на підставі ч. 2 ст. 282 КПК, не може бути переглянута. Така ситуація викликає певне занепокоєння і вимагає від державних обвинувачів значно поліпшити підготовку до судових процесів, ретельніше вивчати матеріали, брати активну участь у суді. Генеральний прокурор України Наказом № 3 від 30 березня 2004 р. «Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ»попереджає прокурорів щодо належного рівня підтримання державного обвинувачення в судах. Про відмову від обвинувачення прокурори повинні, згідно з наказом, доповідати керівнику прокуратури відповідного рівня або його заступнику (п. 4. 4 наказу).

Таким чином, державним обвинувачам необхідно постанови про відмову від обвинувачення виносити виважено, для підготовки брати перерву в судовому засіданні, зміст обов'язково погоджувати з прокурором або його заступником, на якого покладено обов'язок щодо організації роботи з підтримання державного обвинувачення в суді. Такі вимоги Генерального прокурора України спрямовані на попередження незаконних і необґрунтованих постанов про відмову від обвину­вачення. Вимоги не суперечать нормам КПК України, оскільки обвинувач обстоює в суді не свій власний інтерес, а є представником державного органу – прокуратури, яка діє на принципах єдиної централізованої системи (п. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру») [4], і керівник повинен цікавитися позицією державного обвинувача, особливо якщо вирішується питання про його відмову від державного обвинувачення.

 

 

Підтримання державного обвинувачення є частиною кримінального переслідування на судових стадіях кримінального процесу. Суб'єктом обвинувачення на досудовому слідстві є представники органів розслідування, а суб'єктом обвинувачення в суді виступає Україна як держава, яку представляє прокурор.

У матеріально-правовому розумінні державне обвинувачення являє собою зафіксоване у спеціальному процесуальному акті обґрунтоване матеріалами справи твердження прокурора про наявність складу злочину у діяннях особи (осіб), а в процесуальному розумінні – підтримання обвинувачення в суді.

Обвинувальна діяльність не звільняє прокурора від завдання вживати заходів із забезпечення прав і свобод учасників кримінального судочинства. Крім того, у майбутніх КПК і Законі України «Про прокуратуру» потрібно зберегти норму, відповідно до якої прокурор-обвинувач зобов'язаний сприяти всебічному, повному і об'єктивному розгляду справи і постановленню судового рішення, заснованого на законі.

Прокурор у кримінальному судочинстві не є ординарним учасником процесу з огляду на характер покладених на нього обов'язків, які не можуть бути покладені на інших учасників процесу.

Принципами державного обвинувачення є: а) поєднання обвинувачення із правозахистом; б) активність; в) неупередженість; г) панування суспільного інтересу, складовою частиною якого є захист прав і свобод людини; д) законність у поєднанні з доцільністю; є) справедливість.

Незалежність державного обвинувача в абсолютною у сфері зовнішніх відносин прокуратури і водночас обмеженою в умовах дії принципу централізації прокурорської системи. Примушування прокурора обстоювати в суді позицію, з якою він не згоден за будь-яких умов, є неприпустимим. Процедуру погодження з керівниками прокуратур питання про зміну обвинувачення чи відмови від нього потрібно закріпити у КПК.

Підтримання державного обвинувачення пов'язано з використанням методичних і тактичних прийомів з урахуванням особливостей справ певних категорій. Істотними особливостями, зокрема, відзначається методика і тактика підтримання обвинувачення у справах про шахрайство. Відповідні прийоми застосовуються, починаючи від підготовки прокурора до підтримання обвинувачення. Саме на цьому етапі особа, якій доручено підтримання обвинувачення, визначає наявність підстав для цього, окреслює коло і послідовність з'ясування питань, що складають предмет судового розгляду, використання різних тактичних прийомів.

 

 

1. Конституція України.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.

3. Кримінальний Кодекс України.

4. Закон України “Про прокуратуру”

5. Наказ Генерального прокурор України № 3 від 30. 03. 04 “Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ ”

6. Прокурорський нагляд в Україні. Підручник для юрид. вузів і факультетів (І. Є. Марочкін, П. М. Каркач, Ю. М. Грошевий та ін.). За ред. проф. Марочкіна І. Є., Каркача П. М. Харків 2004.

7. Ковальова Я. О. Організаційно-правові основи відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. : спец. – 12. 00. 10 / Я. Ковальова. – Х., 2009. – 20 с.