Державне регулювання грошового обороту і місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують тільки як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово зросла в кілька разів, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися через зростання витрат на виготовлення додаткових грошей чи у зв’язку із провокуванням інфляції їх випуском.

Сукупний грошовий оборот і оборот індивідуального капіталу істотно різняться також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, власник останнього у більшості своїй має, тобто це його кошти. Якщо їх бракує, то додаткові кошти мобілізуються власником на фінансовому ринку. Фінансовий (грошовий) ринок виконує важливу роль у кругообігу індивідуального капіталу. З нього починається оборот грошей, що обслуговує рух індивідуального капіталу, на ньому й завершується кожний окремий цикл кругообігу цього капіталу. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкта спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, надходить на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів.

Сукупний грошовий оборот здійснюється здебільшого теж за рахунок наявної в обороті маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих суб’єктів. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги реалізації валового національного продукту. Коли ж виникає потреба в поповненні обороту додатковою масою грошей, на відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ця потреба може бути задоволена лише через додаткову емісію грошей.

Ці додатково випущені гроші надходять у сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їхній кредитній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.

Отже, сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище. Це – одне з найбільш широких абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства. Тому суб’єктами грошового обороту фактично є всі юридичні й фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту.

 

 

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх i цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства.

Суб’єктами грошового обороту являються [4, с. 72]. :

фірми – сукупність суб’єктів, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту;

сімейні господарства – сукупність суб’єктів, які забезпечують виробництво національного продукту робочою силою, засобами виробництва, які перебувають у приватній власності та являються кінцевими його споживачами;

державні структури – сукупність суб’єктів, які забезпечують розподіл, реалізацію та споживання останнього;

фінансові посередники – сукупність суб’єктів грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, діють на фінансовому ринку від свого імені і за свій рахунок.

Кожний економічний суб’єкт приймає участь у грошовому обороті двояко – як одержувач певних грошових доходів і як особа, що витрачає одержані доходи, оскільки витрачання грошових коштів одним суб’єктом неминуче приводить до одержання доходу іншим суб’єктом, і навпаки.

Усе розмаїття доходів i витрат кожної групи суб’єктів обороту згруповане в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі здійснюються також між окремими суб’єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять частину сукупного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.

Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків:

ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо) ;

грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти;

світовий ринок.

Грошові потоки пов’язують між собою не тільки всі групи економічних суб’єктів, а також i усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

 

 

З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обороту зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України.

Найістотнішими з них є:

В економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам.

З тієї ж причини самі фірми перебувають