Державне регулювання грошового обороту і місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики

П'ятий чинник – високий рівень доларизації економіки, що створює загрозу для національної економіки в умовах нестабільного курсу долара. Це обмежило дію інструментів монетарної політики НБУ і зробило ситуацію на вітчизняному фінансовому ринку залежною від такої на міжнародних фінансових ринках.

Що стосується зовнішніх чинників, слід зазначити, що вони лише збільшили дію внутрішніх. Можна відокремити такі з них: фондовий ринок, банківська система, зовнішньоторговельна та боргова сфери.

Отже, враховуючи ці проблеми, для поліпшення стану фінансового ринку України релевантною є зміна грошово-кредитної політики на більш жорстку і послідовну, а саме:

- зниження ставки рефінансування комерційних банків на 5 – 6% (зараз становить 12%), що зробить кредити більш доступними. Разом із цим, необхідно запровадити контроль за виданими кредитами банкам, щоб запобігти ситуації, коли вони будуть отримувати кредити під 6 – 7%, а надавати підприємствами під 20 – 30%. Для рефінансування банків можна використовувати частину золотовалютних резервів держави;

- запровадження адміністративного регулювання процентних ставок задля запобігання корупції й зловживань, встановлення банківської маржі по операціях за кредитом, який виділяє держава, на рівні 2 – 3%;

- виконання Національним банком функції «кредитора останньої надії» та забезпечення рефінансування вибірково, залежно від вкладу банку в розвиток економіки країни;

- реальне прив'язування монетарної політики до попиту підприємств, тобто збільшення долі рефінансування банків під виробничі векселі;

- здійснення націоналізації активів проблемних банків. Для цього можна створити державну компанію з повернення активів;

- використання керованого плаваючого курсу з поступовим переходом до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це сприятиме посиленню гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань;

- запровадження контролю над зовнішнім боргом приватного сектору (банківського та корпоративного) і зіставлення з можливостями його погашення.

Необхідною складовою стратегії подолання економічної кризи є реанімація фондового ринку в Україні. Для цього можливим є здійснення наступних заходів:

- консолідація всіх інститутів фондового ринку під контролем (можливо, за участі) держави, залишивши одну фондову біржу (за конкурсом) та єдиний центральний депозитарій (шляхом злиття існуючих депозитаріїв – МФС, Всеукраїнського центрального депозитарію, депозитарію Нацбанку та Національного депозитарію) ;

- створення інституту Центрального контрагента, що зможе забезпечити реальність цін на українські цінні папери;

- встановлення правил щодо обов'язкового здійснення розрахунків за операціями з цінними паперами через центральний депозитарій;

- здійснення всіма акціонерними товариствами емісії акцій в без документарній формі та знерухомлення їх у центральному депозитарії [15, с. 89].

В умовах економічної кризи і банки і держава, в особі уряду України, все частіше вдаються до фінансування від міжнародних фінансових організацій (МФО), таких, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку і Міжнародна фінансова корпорація. При цьому вимоги Міжнародного валютного фонду досить жорсткі, кредити надаються в основному для найшвидшого повернення корпоративними позичальниками своїх боргів іноземним кредиторам.

Для стабілізації грошово-кредитної системи України в цих умовах доцільно використовувати ряд методів і механізмів:

1. Поступово перетворювати короткострокові кредити в середньострокові та довгострокові.

2. Спрямовувати майбутні іноземні кредити на інвестиції в імпортозамінюючі й експорт орієнтовані виробництва (на даному етапі західні кредити використовувати на конкретні проекти розвитку підприємств або галузей, здійснення їх реструктуризації та підвищення конкурентоспроможності продукції з одночасним посиленням контролю за їх використанням і поверненням).

3. Досягати незв'язаного характеру іноземних кредитів, щоб вони слугували національному виробнику, а не експорту товарів з країн – позичальників кредитів. Подальше залучення зв'язаних товарних кредитів може здійснюватися лише на умовах визначення критеріїв і проведення ретельної оцінки ефективності залучення і використання кредитних ресурсів, забезпечення чіткої керованості процесом залучення, використання і повернення зовнішніх запозичень.

4. Брати зовнішні кредитні ресурси з метою фінансування платіжного балансу (своєчасного виконання зобов'язань з виплати зовнішнього боргу, підтримки національної валюти).

5. Для широкої громадськості істотно підвищити прозорість системи залучення і використання іноземних кредитів (які залучаються як державою, так і підприємствами під державні гарантії).

6. Поступово знижувати кількість зовнішніх кредитів.

7. Брати тільки такі кредити, які можливо обслужити.

8. Національному банку України слід встановити жорсткіші вимоги до формування банківських резервів на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій в іноземній валюті з фізичними і з юридичними особами, що не мають джерел валютних надходжень.

9. Відстежувати цільову спрямованість використання кредитних ресурсів і наявність у компанії реальних джерел для погашення боргів. Економічно обґрунтовано залучати такі кредити тільки для фінансування інвестиційних проектів.

10. Збільшити прозорість комерційних банків, зробити їх публічними, виявити реальних власників, вжити заходів щодо скорочення кількості кєптивних банків, що дозволить підвищити відповідальність за них безпосередніх власників.

11. Провести реструктуризацію фінансово-кредитних інститутів шляхом:

- скорочення числа відділень;

- створення ефективних регіональних центрів з флагманським відділенням у кожній області;

- консолідації фінансово-кредитних інститутів. Якщо таке укрупнення відбудеться, фінансові установи, що залишилися, цілком зможуть діяти з іноземними на рівних з погляду залучення ресурсів на зовнішньому ринку;

- зміни технологій роботи (наприклад, розвиток систем самообслуговування, зокрема шляхом електронних платежів, що стане альтернативою відкриттю нових банківських відділень).

12. Нормативно обмежити споживче кредитування, впровадити диференційовані ставки резервування залежно від структури