Державне регулювання грошового обороту і місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики

Процентна політика – один із м’яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб’єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

сигналізує економічним суб’єктам про свій намір «здорожчити» гроші, що саме по собі спонукає економічних суб’єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон’юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки – збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.

Рефінансування комерційних банків – інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок – зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

Регулювання курсу національної валюти – інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти.

 

 

Фінансова криза, що відбувається у світі, зумовила погіршення стану економік майже всіх країн. Відбувається зупинення підприємств, падіння обсягів виробництва, зменшення реальних доходів населення, погіршується стан банківської системи [19].

Порівняно з багатьма іншими країнами вплив глобальної кризи на Україну виявився досить суттєвим, що пояснюється особливостями інтеграції країни в систему світо господарських зв'язків та структури національної економіки, незавершеністю багатьох інституційних та структурних реформ. До того ж економічна криза в країні розгортається на тлі політичної кризи, що об'єктивно ускладнює процес вироблення та реалізації антикризової політики.

Криза, яка з особливою гостротою розгорнулася восени 2008 р., виявила усю безпорадність самостійного і неузгодженого управління грошово-кредитною політикою з боку Національного банку України. Таким чином, назріла нагальна потреба в розробці системи заходів впливу на певні грошові індикатори.

Аналізуючи досвід подолання фінансової кризи в зарубіжних країнах, можна назвати два основних шляхи державного регулювання:

1. США, ЄС та Японія обрали шлях зниження центральними банками облікової ставки та норм резервування для комерційних банків.

2. Росія, зіштовхнувшись із проблемою великомасштабного відтоку капіталу та необхідністю витрачати великі кошти на обслуговування кредитів у іноземній валюті, підняла ставку рефінансування (з 10 до 13%) з тим, щоб зменшити девальваційний тиск на рубль [1, с. 116].

Ключовим елементом національних антикризових програм розвинутих країн стали заходи, спрямовані на стабілізацію ситуації на фінансових ринках.

Важливим елементом антикризових програм є державна допомога системним банкам та фінансовим інституціям, що переживають труднощі. Така допомога здійснюється різними шляхами, а саме:

- кредитування за рахунок бюджетних коштів;

- рекапіталізація за участю держави;

- надання гарантій (за певну плату) на вартість минулих інвестицій банків, які можуть з певною імовірністю виявитися збитковими;

- розміщення державних коштів на депозитних рахунках комерційних банків;

- викуп цінних паперів, забезпечених виданими кредитами [11, с. 12].

Однак, при виборі методів подолання фінансової кризи для нашої країни слід враховувати внутрішні чинники фінансової кризи в Україні, адже вони мають значний вплив на нинішню економічну ситуацію:

По-перше, це постійне збільшення соціальних виплат, незалежно від показників зростання виробництва праці й товарного забезпечення, як для внутрішнього споживання, так і для експорту.

По-друге, як наслідок, це негативне сальдо торгового балансу, яке до кінця 2009 р. досягло вже майже 20 млрд. дол.

По-третє, сума іноземних кредитів за перше півріччя 2008 р. досягла 85 млрд. дол., що в 2, 2 рази перевищує державні резерви. А у зв'язку зі світовою фінансовою кризою комерційні банки та підприємства втратили можливість постійно брати зовнішню позику задля погашення старих кредитів.

Четвертою причиною є виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти, що