Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Державність германських племен на території України

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
21
Мова: 
Українська
Оцінка: 

стріли теж більш широко стали використовуватися германцями після оселення у Північному Причорномор’ї: якщо для вандалів І-ІІ ст. (пшеворська культура) стріли – рідкісні знахідки, то ґоти IV ст. і пізніше досить часто воювали за допомогою луків і стріл. Джерела повідомляють, що візіґоти натомість вміло використовували польові укріплення для оборони – вали, укріплені табори, ваґенбурґи (ґотською мовою “carrago”).

Більшість германських воїнів І-VI ст. була озброєна у два списи й меч та мала для захисту лише щит. Ймовірно, один спис був метальним, іншим воювали в рукопашну. Ті ж воїни, що воювали за допомогою луків та пращ, не носили і щитів. Кінні воїни були озброєні у контоси – довгі списи. Як серед пам’яток пшеворської, так і вельбарської та черняхівської культур більшість вістер списів становлять вироби з коротким листоподібним лезом, виділеним ребром і круглою втулкою; трапляються також більш видовжені форми вістря, а також вістря з двома шипами (у вигляді літери “Λ”). Наконечники списів могли прикрашатися візерунками та тамгами (родовими знаками), а також частковим посрібленням чи позолотою. Найбільш ранньою формою германського меча (“meki”) є вузький клинок з подовженим загостреним кінцем, що конструкційно нагадує римську спату; пізніші мечі мали більш закруглену кінцівку. Довжина мечів сягала 80-95 см (унікальною є знахідка у Житомирській обл. меча довжиною 60 см). Ефеси мечів виготовлялися переважно з органічних матеріалів (дерево, кістка), що не збереглися дотепер. Піхви для мечів, виготовлених з дерева та обтягнутих шкірою чи тканиною, мали скобу для кріплення плечового ременя і часто доповнювалися декоративними наконечниками (бутеролями). Верхівкою германського суспільства застосовувалися римські зразки озброєння, зокрема, спати – римську спату ІІІ ст. знайдено у Громівці Хмельницької обл. Серед германських пам’яток зустрічаються зразки однолезової зброї – скрамасаксів (“hairus”), відомі знахідки сокир, які могли використовувати одночасно як робочий інструмент та бойова зброя, а також кинджалів та ножів. Германці застосовували метальну зброю – дротики та луки; вістря дротиків загалом повторювали форму вістря списів, вістря стріл мали листкоподібнi, ромбічні та двошипні форми і були черешковими чи втульчастими. [5]
Для захисту воїни використовували щити (“skildus”) та обладунки (“brunjo”). Щити були масовим видом захисного озброєння і мали округлу, овальну, прямокутну з опуклими боками чи шестикутну форми. Основа щита виготовлялася з дерев’яних дощок та обтягувалася чи обшивалася по краю шкірою, а також посилювалася умбоном. Умбони мали циліндрично-воронкоподібну (інколи з шипом) та циліндрично-конічну форму та кріпилися чотирма або шістьма заклепками, а на внутрішній стороні щити мали залізні руків’я (опуклі ручки з кріпленнями з двох боків у вигляді сокири). Поверхня щитів нерідко фарбувалася та розмальовувалася. На сьогодні невідомі знахідки германських шоломів (“hilms”) з території України, однак скоріше за все верхівка германських армій використовували шоломи римського виробництва. У цей час найбільш поширеною формою шоломів була сегментно-клепана конструкція еліпсоподібної форми, доповненої навушниками та напотиличником чи бармицею. Для захисту корпусу використовувалась кольчуга. Вона мала крій туніки з коротким рукавом та подолом до середини стегна. [6]
 
3. Культура та господарство
 
Германські племена, об'єднані готами, залишили після себе на території України пам'ятники так званої вельбарської тачерняхівської культур. У найбільш чистому вигляді матеріальна культура готів представлена поселеннями, могильниками та скарбами на території Волині, від Західного Бугу до Горині та Случі, у межах Волинської, Рівненської та північної частини Хмельницької областей. Ці пам'ятники з'явилися тут у сформованому вигляді. До найбільш вивчених і відомим належать вельбарських могильники в Дитиничі, Любомлі, Баєві, поселення в Лепесівці, Боратині, Загі-II, Линіві, Пражеві.
Матеріальна культура готів в Україні має багато спільних рис з готськими старожитностями північних і східних регіонів Польщі I-III ст., хоча відрізняється і рядом особливостей, викликаних впливом місцевого культурного середовища, іншими напрямками культурних та економічних зв'язків. До таких особливостей належать: відсутність курганних поховань, наявність керамічного комплексу кружальної кераміки провінційно-римського типу (черняхівської), дещо інший характер металевих частин одягу, наявність значної кількості елементів матеріальної культури пшеворських (східногерманських) племен.
Найбільш ранні пам'ятки вельбарської культури датуються на Україну останньою чвертю II ст., а найбільш пізні – кінцем IV ст. Весь цей час культура проіснувала в незмінному вигляді лише на Волині. Новим елементом, який з'явився в другій половині III ст., була гончарна кераміка черняхівської культури. Її кількість на різних пам'ятниках становить від 3 до 90%. Така різниця в кількості цієї кераміки на поруч розташованих поселеннях пояснюється, очевидно, рівнем розвитку громад, які проживають на них, контактами з черняхівським середовищем. На території Південної та Східної Волині, на Поділлі, Подніпров'ї, в зонах особливо активних контактів з носіями черняхівської культури, готи мали змішані вельбарсько-черняхівську культуру. На території Середнього Подністров'я, Північного Причорномор'я, в Криму вельбарські пам'ятки розташовані серед черняхівських старожитностей, залишених слов'янами, дакійцями, скіфо-сарматами, або входили до них як один з компонентів. Всі вони датуються від середини III в. н. е.. Це свідчить про особливу сприйнятливість германських племен до елементів культури місцевого населення. [7]
 
Качинський скарб срібних речей V ст. Волинський краєзнавчий музей
 
У вельбарських і черняхівських поселеннях існували житлові споруди, господарські будівлі, ями-погреби. Житла наземні, напівземлянкові і землянкові. Перші мали подовжено-прямокутну форму площею 60-120 кв. м. і складалися з двох і більше камер. Одна камера часто
Фото Капча