Державність германських племен на території України

Готські селища розташовані, як показує картографування, окремими територіальними групами, кожне з яких об'єднувало певну соціальну одиницю, очевидно, плем'я. Найбільш часто така група займає басейн невеликої річки або озера. Найбільш чіткими і помітними є скупчення селищ вельбарської культури у Волинській та Рівненській областях, в басейні Південного Бугу.

Поселення були невеликі. Вони налічували 3-5 садиб з господарськими будівлями поруч. Для прикладу наведемо опис одного з повністю досліджених поселень готівий на Волині, у с. Городок (розкопки Д. Н. Козака). Довжина поселення становила 130 м, ширина 30 м. На цій площі, розміщеної на рівному майданчику тераси, знаходилося три окремих двору-господарства, кожен з яких огороджувалась парканом. Відстань між дворами становило 20-30 м. Площа двору становила 400-500 кв. м. До складу господарства входило від двох до шести господарських споруд і три-сім ям-льохів.

Аналіз археологічного матеріалу, виявленого в кожній із садиб, показав, що їх жителі, окрім головного загального заняття – землеробства і присадибного тваринництва, спеціалізувалися на певному виді ремесла – ткацтві, обробці кістки, металообробці і ювелірній справі.

Таким чином, в поселенні жили три окремі сім'ї з власними будівлями, що становили житлово-господарський комплекс. Кожна сім'я вела самостійну господарську діяльність і розпоряджатися результатами своєї праці. Виходячи з величини поселення, кількості житлових будівель, розташованих в ньому, тісних господарських зв'язків між окремими родинами, що ілюструє диференціація ремісничої діяльності, можна припустити, що тут жила одна патріархальна сім'я, яка складалася з кількох окремих і самостійних в господарському відношенні малих сімей, однак з уже помітною майновою диференціацією. Аналогічна структура простежується і на інших поселеннях вельбарської культури Західної України, на черняхівських пам'ятках з вельбарських елементами, Північному Причорномор'ї. Так, на поселенні Загії-II, також дослідженим повністю, на площі 2 тис. м² знаходилося чотири житлово-господарські комплексу, розташованих на рівних терасах схилу, на відстані 15-30 м одні від іншого. На поселенні в с. Линів, на першій фазі його існування було два двори. Один з них об'єднував чотири житла, а другий складався з одного житла. У другій фазі тут було збудовано велику наземне житло площею 80 м² і напівземлянка. Дві групи жител, що належали двом патріархальним сім'ям, розділених значним простором, виявлено Д. Н. Козаком на поселенні Борат біля м. Луцька.

На підставі наведених даних можна припустити, що готи жили па території України, в основному, патріархальними родинами, кожна з яких займала окреме невелике поселення. Іноді на селище жило дві, можливо і більше патріархальних сім'ї. Існували в кожному регіоні великі торгово-ремісничі центри, що налічували кілька десятків будинків. Соціальна структура цих центрів поки не простежено. Можливо, це були сусідські громади. Такі селища виявлені в Лепесівка (Південна Волинь), Хрінники (Рівненщина).

Патріархальна готська сім'я складалася з двох-чотирьох малих сімей, повністю самостійних у господарському відношенні. Кожна з таких патріархальних сімей була, очевидно, замкнутої економічної одиницею, що веде натуральне господарство.

Беручи до уваги загальноприйняте вченими для давніх громад кількість членів однієї малої сім'ї (5 осіб), отримуємо приблизний кількісний склад всієї патріархальної сім'ї. Вона складалася з 12-25 осіб. В даний час не вдалося простежити чітко, за археологічними даними, наступну за рівнем соціальну одиницю-род. Якщо вона існувала в готській суспільстві, то повинна була складатися з декількох патріархальних сімей, які займали кілька поселень, розташованих поруч. Така картина простежено, наприклад, в окрузі с. Линів (Волинь), де на сонячних схилах одного урочища, яке тягнеться вздовж річки на кілька кілометрів, на відстані 0, 5-1 км виявлено три синхронних поселення вельбарської культури.

З більшою часткою ймовірності можна говорити, що простір у межах басейну якийсь річки або навколо озера займало більш широке соціальне об'єднання, ніж рід, очевидно, плем'я. Судячи з кількості поселень, виявлених, наприклад, в басейні р. Чорногузки (притока р. Стир), до складу такого об'єднання входило 18-25 патріархальних сімей до воно налічувало від декількох сотень до тисячі чоловік.

Дані археології про соціальний устрій німецького суспільства в Україні доповнюються письмовими джерелами. Їх аналіз показав, що основну масу готів становили вільні общинники (freis), які проживали в селах (на поселеннях) (weis). Вони брали участь у народних зборах і військових походах. У суспільстві було поширене патріархальне рабство. Раби складали важливу частину майна готів і займали головне місце серед військової здобичі. Однак серед вільних общинників античні джерела відрізняють простий народ і знатних людей. З числа останніх обиралися королі, керівники військових загонів, посли. Знатні люди були заручниками у переговорах. Однак, в окрему прошарок знати ще виділилася. Існування майнової нерівності в готській суспільстві підтверджується лексичними джерелами. У біблії Вульфіли готськими термінами виражені такі поняття, як «найманий робітник», «бідняк», «просити милостиню», «борг-боржник», «відсотки», «заклад», «кредитор». Це означає, що у готів вже були бідні общинники, які займали гроші, продукти та майно, а також багаті, які кредитували їх під певні відсотки, тобто були боржники і кредитори. З біблії Вульфіли відомо і ряд понять, пов'язаних з розвиненою приватною власністю «крадіжка», «власність», «злодій».

Майнове благополуччя, достаток були адекватними соціальної значущості гота. Ряд письмових джерел свідчить, що незаможні розглядалися як люди, які не можуть грати якусь роль у суспільному житті. Однак, ще у V ст. рядові вільні готи брали участь у народних зборах, складали основний контингент готського війська, були носіями норм права. Це означає, що майнова диференціація у готів не досягла вирішального значення ще в V ст. Такий стан суспільства підтверджується і даними археології, про що йшлося вище. Готи мали яскраво виражений племінний устрій. Кожне плем'я мало свої святині і священнослужителів. Письмові джерела часто згадують готських племінних старійшин. У готської біблії є слова «король», «вождь», «старійшина». Очевидно, саме вони очолювали племена. Античні автори називають вождів готських племен королями. Однак, як зазначає A. P. Корсунський, до однієї і тієї ж персони античні автори застосовують різні терміни, що може свідчити про відсутність чіткого розмежування між різними органами управління в суспільстві. В одних племенах ще могла зберігатися влада старійшин, в інших вже утвердилася влада короля. На думку ряду дослідників готські королі могли тільки радити, а реальна влада в суспільстві належала племінному раді і раді племінного союзу. У походах, в період воїни військовий ватажок або король мали, очевидно, більше прав. Античні автори відрізняють серед воїнів народне ополчення і особливі загони воїнів, що входили в особисту охорону королів і вождів, що відносилися до будинку вождя, які отримували від нього зброю і коня, а також частина військової видобутку.

Війна, військові походи, до яких так прагнули готи, були важливим джерелом нагромадження багатств вождів і королів. Прагнення до наживи, до накопичення в своїх руках великої кількості коштовностей, що піднімали соціальний статус, штовхали готських ватажків і рядових общинників до воєн, грабунків, найманству. Римська адміністрація використовувала ці пориви готів і вербувала їх у свою армію, підкупами і винагородами легко переманювала на свій бік цілі загони на чолі з військовими вождями, племінними королями. Лише на території Волинської області можна виділити 3-4 племінні об'єднання, які, на чолі зі своїми вождями, брали участь у походах наДунай і поверталися з великою військовою здобиччю. Про це свідчить серія величезних за цінності скарбів, зариті в цьому регіоні готами на рубежі IV-V ст. (Лесківський, Борочицький, Брановський та ін.) Так, лише в Лесківському скарбі було 18 золотих і срібних предметів, у тому числі 7 золотих медальйонів. Цілком зрозуміло, що зосередити таку велику кількість золотих і срібних римських речей величезної цінності як у вище наведених скарбах, було під силу людині з високим соціальним статусом – військовому або племінному вождю, людині, неодноразово побував у військових походах в Подунав'я.

На жаль, нам не доступна інформація про світогляд готів через відсутність джерел. Відомо лише, що кожне з племен мало своє святилище і своїх богів, яким поклонялися і приносили жертви. Відомо також, що готи першими з племен, що проживали на території України, почали приймати християнство. Особливо широко воно поширилося у готів, які проживали в Криму. [10]

 

 

Отже, виявляється, що така важлива проблематика, як питання суспільно-політичного устрою, за окремими поодинокими винятками, залишається наразі поза сферою інтересів більшості дослідників. Крім того, слід зазначити, що перебування германських племент на території України зробили свій внесок у розвиток нашої державності та культури.

 

 

1. Гузенко С. Готи і Україна: До проблеми першоджерел християнської традиції Русі-України / Гузенко С. // Людина і світ. – 2002. -N7. – С. 26-29.
2. Ганина Н. А. «Алкуинова рукопись»: к этимологической и историко-культурной трактовке/ Н. А. Ганина // Вопросы языкознания. – 2007. – N 6. – С. 60-72.
3. Гузенко С. Християнство кримських готів / С. Гузенко // Пам'ять століть. Планета. – 2008. – N 4. – С. 150-155
4. Мызгин К. В. К тайнам королевства остроготов / К. В. Мызгин // UNIVERSITATES: Наука и просвещение. – 2008. – N 1. – С. 32-41
5. Мішко С. Війна готів з антами, її значення й наслідки / Мішко С. // Мішко С. Нарис ранньої історії Руси-України. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1981. – С. 102-105.
6. Кіндратенко А. Початок гуно-готської війни за А. Марцеліном та повідомленнями інших тогочасних письменників / А. Кіндратенко // Кіндратенко, Анатолй Миколайович. Матеріали до історії Скитії-України IV-V століть. Походження та дії гунів / А. М. Кіндратенко: Просвіта, 2002. – Кн. 1: Гуни в описі Амміана Марцеліна та в повідомленнях інших письменників. – С. 77-82
7. Маньчак В. Звідки прибули готи до Чорного моря? / В. Маньчак // Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал. Заснований 1882 р. – 2006. – N 6. – С. 102-107.
8. Драна О. О. Готи та гуни на території України. 6 клас / О. О. Драна // Історія та правознавство: Науково-методичний журнал. – 2009. – N 11. – С. 20-23
9. Зиньковская И. В. Готский король Эрманарих / И. В. Зиньковская // Вопросы истории. – 2010. – N 3. – С. 124-130
10. Наливайко С. Готи / С. Наливайко // Етнічна історія Давньої України: научное издание / С. Наливайко: Євшан-зілля, 2007. – С. 257-278