+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
31
Мова:
Українська
Серед таких проблем є: 1) на ринку цінних паперів склався та поглиблюється розрив між прийняттям нормативних актів, які регулюють діяльність його учасників, та обігом цінних паперів, а також контролем за їх дотриманням; 2) одночасно з розвитком українського ринку цінних паперів, збільшенням кількості емітентів цінних паперів та професійних учасників ринку кількість порушень законодавства про цінні папери поступово зростає. Про це свідчать факти збільшення кількості скарг про порушення прав акціонерів правліннями та посадовими особами акціонерних товариств, невиконання своїх зобов’язань фінансовими посередниками перед інвесторами; 3) поряд із нерозвиненістю сучасних інституцій саморегулювання на ринку цінних паперів наявні ресурси органів виконавчої влади не повністю відповідають потребам забезпечення ефективного державного контролю за учасниками ринку цінних паперів; 4) організаційна неоформленість та децентралізація ринку цінних паперів.
Дисертант зазначає, що належний державний контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів в Україні є питанням не лише економічної політики держави, а й фактором збереження соціального спокою в суспільстві. Тому, для максимального оперативного реагування на проблеми законодавчого та нормативного характеру державним органам, які в межах своїх повноважень здійснюють контроль діяльності учасників ринку цінних паперів, украй необхідно прискорити розроблення відповідної нормативно-правової бази.
У підрозділі 3.2. “Характеристика юридичної відповідальності за порушення законодавства України про цінні папери” здійснено аналіз типових порушень, що мають місце на українському ринку цінних паперів, та визначено яка відповідальність настає за їх вчинення.
Серед загальноекономічних факторів, що зумовлюють зростання правопорушень на ринку цінних паперів, автор відзначає: 1) недостатню урегульованість механізму реєстрації та ліцензування діяльності учасників ринку цінних паперів; 2) укладання більшості угод на позабіржовому “неорганізованому” ринку, що сприяє “тінізації” ринку цінних паперів та ускладнює державний контроль у цій сфері; 3) відсутність національного індексу цінних паперів, що стримує залучення іноземних інвестицій; 4) недостатність власного капіталу і необхідних технічних можливостей у торговців цінними паперами для повноцінного обслуговування первинного, а тим більше, вторинного ринку; 5) відсутність дієвого механізму захисту прав інвестора на фондовому ринку.
Чинним законодавством за порушення правових норм діяльності учасників ринку цінних паперів передбачена кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальність. Так, до учасників ринку цінних паперів в різній мірі можуть застосовуватися норми Кримінального кодексу України відповідно до ст. ст. 190, 191, 192, 199, 200, 208, 209, 212, 222, 223, 224, 365, 366, 368, 369 (перелік невичерпний). Відповідно норми Кодексу України про адміністративні правопорушення до учасників ринку цінних паперів можуть застосовуватися за ст. ст. 51, 51-1, 164, 164-2, 166-1, 166-2, 166-3 (перелік також невичерпний).
У підрозділі 3. 3. “Прогнозування та профілактика правопорушень на фондовому ринку України як умова його стабільності” досліджуються негативні тенденції, що складаються на сьогодні в Україні, а також викладено низку профілактичних заходів щодо попередження правопорушень у цій сфері.
Автор зазначає, що відсутність досконалого контролю за процесами, які відбуваються на ринку цінних паперів, створила сприятливі умови для зловживань. Це може призвести до деякого збільшення кількості злочинів, скоєних на ринку цінних паперів. Окремі посадові особи можуть незаконно використовувати грошові надходження від “великої” приватизації для фінансування діяльності комерційних структур сумнівного походження.
З метою профілактики правопорушень на фондовому ринку необхідно: 1) створити комплексну систему контролю за діяльністю учасників ринку цінних паперів; 2) удосконалити механізм ліквідації державної реєстрації учасників ринку цінних паперів, які здійснюють свою діяльність у цій сфері без відповідних дозволів (ліцензій) ; 3) забезпечити широкий доступ правоохоронних та контролюючих органів до інформації про діяльність учасників ринку цінних паперів та активізувати їх діяльність з виявлення і запобігання злочинам, які вчиняються у цій сфері; 4) ініціювати у Верховній Раді України внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України з метою введення більш жорстких санкцій за порушення чинного законодавства, яке регулює діяльність на ринку цінних паперів.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що на ринку цінних паперів існує ряд принципових недоліків системи законодавчих актів: по-перше, відмічається певна суперечливість у нормах законів, які регулюють дану сферу правовідносин; по-друге, норми цих законів певною мірою застаріли; по-третє, правові норми, що містяться в окремих законах, які регулюють певні види діяльності учасників ринку цінних паперів, належать лише до цих видів діяльності, у той час як потрібні норми, що стосуються всіх видів діяльності.
На думку дисертанта, профілактичними заходами з попередження правопорушень, які мають місце у діяльності учасників ринку цінних паперів, для правоохоронних органів можуть бути: 1) використання запобіжних заходів відносно можливих правопорушень у цій сфері; 2) паралельний контроль правоохоронними органами діяльності учасників даного ринку; 3) встановлення достатнього рівня взаємодії між оперативними і слідчими органами з цих питань; 4) своєчасний арешт злочинців; 5) запровадження в країні єдиного центру обліку і аналізу оперативної інформації з цих питань; 6) своєчасний обмін інформацією, стосовно порушень чинного законодавства у цій сфері між контролюючими та правоохоронними органами.
Окремим напрямом профілактики правопорушень на фондовому ринку України можуть бути перевірки діяльності її учасників: планові та позапланові, які в свою чергу можуть поділятися на комплексні та тематичні.
ВИСНОВКИ
У висновках дисертаційного дослідження викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження; сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення організаційно-правового механізму забезпечення