Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Другий святий вечір на Опіллі: традиції та сучасність (за матеріалами галицького району)

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

худобі і врожаєві. Тому господар з мискою куті в руках, перед її споживанням, запрошував усі ці природні сили на Святу вечерю, задобрюючи їх [16, 200]. Кутю традиційно готували з пшеничного або ячмінного зерна, яке спочатку вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски. Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов’язано чимало звичаєво-ритуальних дійств. Після її приготування, вийнявши горщик з печі, дивилися: якщо зерно піднялося через вінчик – на добробут, а запало – на лихе. До звареного збіжжя додавали меду, але пам’ятали відоме прислів’я: «Не передай куті меду». Кутю заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими приправами [34, 7]. Кутя – найважливіша страва цього вечора, названа у народі Божою. З’явилася вона у народних звичаях ще з дохристиянських часів і являлась символом поминальної страви. На Опіллі головними компонентами її була пшениця – символ достатку та мед – солодкий нектар і живих, і померлих. Горнець з кутею господиня ставила на покутті біля дідуха – це символічна пожертва Богові примовляючи: «Іде кутя до покуття, а твар пішла на базар». Коли варилася кутя, не можна було її мішати, бо вважалося, що пшениця на полі виляже. Кутя символізує єднання з Богом та предками. Кутя є символом циклічності буття, єднання поколінь і життя вічного, а також смерті задля народження. Зернини куті порівнюють із зорями в небі або з людськими душами [12, 52-53]. Кутя включається у трапезу на Святвечір і як атрибут поминального столу – згідно з християнським каноном, нею поминають Спасителя. Проте її значення як прадавньої поминальної страви пов’язане також із культом предків, тому на Святвечір нею поминають усіх померлих родичів. Кутя мала забезпечити родючість землі й загалом добробут Всесвіту. Пшеничне зерно куті є водночас символом продовження роду, адже сім’я, як і зерно, означає одвічний колообіг життя. Властивість зерна така ж, як і сім’ї: відтворювати життя, примножувати його [35, 71]. Вся сім’я від малого до великого обов’язково мала попробувати куті [36, 2]. Кутя – символ врожайності землі, готувалась із зібраного в серпні урожаю першої пшениці або проса. Зерно готували, перебираючи і потім просіваючи або вивіювали на вітрі, щоб позбутись полови (сміття). Мололи на крупному жорні. Варили в макітрі, додавали, після того як зернятка закипіли, мед і горіхи, чорнослив і сушениці, мак. Це називається медова кутя. Її ставили на стіл у так званій макітрі – випалена з глини невелика миска. Сухі зерна на Галичині віддавали худобі, щоб була плодюча. Першу ложку з молитвою начерпав голова родини. Залишки клали на вікні, щоб душі померлих родичів змогли в цей вечір знайти своє обійстя і підкріпитися. Кутю клали на столі біля «дідуха», залишаючи ложку. Ложки залишали на столі, а якщо є дівчина на виданні, то вона брала їх усіх і, стукаючи своєю до всіх ложок слухала, де гавкає собака, то з того боку буде наречений. Наступного дня після Богослужіння сідали снідати й починали з куті, опісля її віддавали куркам, щоб гарно неслись. У цей Святвечір можна було їсти рибу й споживати вино, на відміну від першого Святвечора. Хрестики малювали діти в 4 кутах хати, для того щоб зрозуміти, що над ними існує вище провидіння, тобто вірити в існування Бога [37; 38]. Кутя виступала жертвою, її приносили невидимим духам предків, котрі опікувалися живими родичами і яких поважали як домашніх божеств. Кутя як ритуальна їжа відтворювала ритуальне офірування. Підкидання куті на акціональному рівні виглядало як доправлення жертви догори – місця перебування вищих сил. З допомогою жертви, немовби відновлювалися зв’язки, які в обрядах цього типу мис- ляться як вертикальні. Присутність ритуально-обрядового атрибута Різдва «дідуха» є обов’язковою традицією [17, 224].

На Святий вечір хліб розташовували на почесному місті, на покутті, поряд з «дідухом», де він лежав до завершення свят [15, 292]. Українські ліплені вареники страва унікальна. Крім наших предків, їх не ліпив жоден з індоєвропейських народів. Вареники в українців – символ місяця. Вважалося, що Місяцеві народ зобов’язаний усіма своїми матеріальними і культурними здобутками [16, 201]. У фольклорі вони символізували достаток, надзвичайно смачну страву. Вареники протягом тисячоліть були в язичників ритуальною стравою, присвяченою божеству неба Місяцю [27, 32].
Найбільш переконливим прикладом лунарної символіки у Святій вечері є риба. На відміну від південних народів, у яких найчастіше в різдвяній обрядовості зустрічається культ змія, в українців Опілля більш поширеним є культ риби, як найчастіше використовуваного продукту серед свят-вечірніх страв. Вона була одним із основних продуктів для первісної людини. За стародавніми віруваннями, риба виконувала містичну місію вшанування народження дитяти у новому році, принесення їй щастя та долі. Як міфічний образ риба серед космічних вод найбільш відповідає своєю формою місяцю [16, 203]. Борщ – одна з найпопулярніших страв [39, 82]. Усі ці страви виконували як ритуальну, так і магічну функцію. Їхнім завданням було забезпечення добробуту сім’ї на цілий рік.
Після вечері ложки в куті залишають на цілу ніч, очікуючи приходу померлих родичів, або загадуючи про довге своє життя [19, 51; 22]. Існував звичай після вечері всі ложки класти біля тарілок з рештками їжі, аби померлі, що
Фото Капча