Другий святий вечір на Опіллі: традиції та сучасність (за матеріалами галицького району)

По святах з жалем в серці виносили «діда» з хати, щоб спалити на городі чи перев’язати перевеслами з цієї святої соломи дерева в саду [40, 679; 21]. Сіно, яке було під скатертиною, зберігали і робили з нього гніздо для першої квочки. Солому з-під столу спалювали в саду [35, 71; 20; 22]. Плели перевесла для обв’язування плодових дерев, аби вони на літо багато плодоносили. У с. Мединя брали «копистку», перевесло крутили з сіна чи соломи і йшли в сад рубати тією «кописткою» дерева, промовляючи до них: «Ти будеш родити чи ні, бо тебе зрубаю й били легенько тою кописткою по стовбурі і в’язали перевеслом» [31; 23].

За народними повір’ями, у цей день слід засвітити рано лампу, щоб кури добре неслися, до того ж не можна голосно кликати птицю, щоб злі сусіди не почули й не наврочили. Кожна дитина з ватаги щедрувальників носить із собою оберемок ліщини, щоб на знак подяки господарю вручити гілочку. Господар же має обдаровувати щедрувальників пригорщею вівса, намоченого у воді [3, 51-52]. Як засвідчують дані респондентів, яскраві зорі на Голодну кутю – щедрий приплід білих ягниць. Як на другий Святий вечір темно – то вродить гречка [34, 24]. За столом не можна було пити воду, бо пташки видзьобають пшеницю. Діти остерігалися, щоби їх не били і щоб не плакати, бо існувало повір’я, що так буде цілий рік [41, 19-20].

Отже, зимовий календарний цикл найбільш насичений в обрядовості українців Опілля. Він зберіг одні з найдавніших традицій наших предків. Відхід від цих звичаїв та обрядів спонукає неповагу до рідних та померлих родичів, які живуть у наших серцях. Для того, щоб зберегти цю любов і пошану українці як Опілля, так і всієї України виготовляють «дідуха», який відіграє важливе семантичне та функціональне значення, утворюючи синкретизм у святковості. «Дідух» у наших уявленнях – втілення духів предків і щоб їх не забували – кладуть на вікно або на стіл сусідньої кімнати тарілку з кутею, аби померлі родичі змогли прийти і поїсти. Тому невід’ємна страва цього дня – кутя, що відігравала роль ритуальної їжі вечора і є атрибутом поминального столу. Кутя забезпечувала родючість і добробут у сім’ї. Початок вечері розпочинався з молитви та ритуального охрещення куті. Цю функцію виконував господар дому. Однак чи не найважливішим елементом вечері було внесення в приміщення ритуального дідуха, котрого старалися розмістити неподалік столу.