Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дискусії навколо "Проекту найновішої редакції українського правопису"

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. Проект правопису 1999 року
1.1 Перелік змін та уточнень у проекті
1.2 Написання слів іншомовного походження
РОЗДІЛ 2. Дискусії та зауваження щодо проекту
Висновок
Список використаної літератури
 
Вступ
 
«Проект правопису 1999» виданий обмеженим тиражем – 100 примірників, бо призначений лише для обговорення, а не для користування. Це поки що тільки пропозиції, які розглядатиме правописна комісія і або прийме, або не прийме.
Отже, як можна судити вже з підзаголовка до цього видання, пропонуються певні правописні зміни. І справді, порівняно з правописом 1993 року видання тут дещо змінено. Зокрема, щодо незвичного написання слова “проект”, яке наша підсвідомість сприймає як помилкове, ненормативне, то не все так очевидно. Це слово запозичене з латинської мови, де воно звучало й звучить як Project – зі звуком й. І в сербській мові воно має той самий звук -пројекат, і в чеській, словацькій, польській, словенській мовах теж, де пишеться однаково – projekt. До речі, і в російському написанні цього слова є буква е: проект. То чому ми маємо писати й вимовляти інакше, ніж інші слов'яни? Тим більше що наша мова уникає збігу голосних, тобто зіяння. Такий у ній діє закон.
Саме з метою наближення вимови запозичених слів до норм української вимови (а така тенденція існує в усіх мовах) у проекті запропоновано написання букви я після і: фіялка, матеріал, геніальний, фіякр і под. (пор. у сербській мові: материіал, генщалан, фщакер). Таке написання поки що незвичне. Але з часом воно ввійде в звичку, як стали звичними написання й вимова зі вставленим звуком й між двома голосними звуками відповідно до фонетичних законів української мови таких іншомовних слів, як абітурієнт (від лат. abiturientis), дієта (від гр. dieta), карієс (від лат. caries) тощо.
Усуненню неприродного для української мови збігу голосних сприятиме й правописне положення про передачу іншомовного дифтонга типу аи через ав: автор, авдиторія, авдієнція, інавгурація, лавре- ат, павза і под. Разом з тим правопис не відкидає й вживання сполучення голосних ау, якщо заміна його через ав утруднює сприймання слова: джоуль, клоун, Пауль, Штраус.
 
РОЗДІЛ 1. Проект правопису 1999 року
 
Прое́кт право́пису 1999 ро́ку (поширена скорочена назва: Проєкт) – проект реформи українського правопису, розроблений під керівництвом В. В. Німчука.
До нього внесено передусім ті зміни, що враховують столітні традиції української орфографії. Зокрема уточнено вжиток літери ґ в питомих українських і запозиченихзагальних та власних назвах – прізвищах і географічних назвах, сформульовано нове правило вживання и на початку слова перед приголосними н та р, уведено окреме написання слова пів з іменниками, якщо воно означає «половина», повернено як нормативне закінчення -и в родовому відмінку однини іменників III відміни з основою на групу приголосних -ст- та слів Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов, вирівняно парадигму іменників IV відміни з суфіксом -ен-, тобто відновлено закінчення -и, звук /θ/ в запозиченнях передається уніфіковано через т (катедра, етер, ортопед тощо, за чинним правописом – кафедра, ефір, хоча й ортопед) та ін.
Значні зміни внесено до правопису слів чужомовного походження. Більшість спрямовано на спрощення правил та зменшення кількості винятків.
Проект правопису 1999 року не було офіційно затверджено.
Наприкінці серпня 1999 р. проект обговорювано й загалом прихильно сприйнято на IV Міжнародному конгресі україністів, що відбувся в Одесі. На початку грудня 1999 р. Наукове товариство ім. Т. Шевченка в Нью-Йорку за ініціативою його виконавчого президента Л. Онишкевич організувало обговорення проекту в Нью-Йорку та Філадельфії (США) за участю членів УНКП акад. Ю. Шевельова (США) і проф. А. Горняткевича (Канада), директора Інституту української мови НАНУ чл. -кор. НАНУ В. В. Німчука, а також акад. НАНУ, президента Української вільної академії наук США О. М. Біланюка. Проект в основних моментах схвалено, однак висловлено побажання, щоб написання слів іншомовного (насамперед – англійського та німецького) походження точніше відбивали їхнє звучання у відповідних мовах. Дуже високо оцінив проект добре знаний у середовищі лінгвістів світу акад. Ю. Шевельов, який сказав, що це найкращий проект із усіх, що їх він читав, але не ідеальний, бо ідеальних правописів не буває.
Віддаючи шану Ю. Шевельову, друкуємо його лист, що супроводив відповіді академіка на питання анкети, надісланої до Нью-Йорку 31 грудня 2001 р.
Дорогий Василю Васильовичу, пересилаю Вам правописну анкету. Мало-чим вона різниться від попередніх анкет. Історія нашої мови не забезпечила нам рівних розв'язок і послідовности. Може краще було б дати не випадкові приклади, а орієнтовані правила, а в додатку до кожного параграфу, після того не принагідні приклади (“тощо”), а більш-менш повний абетковий список щедрих прикладів з наголосом не на правилах, а на прикладах. Але це вже півдороги від правил до словника... Співчуваю Вашій біді. Але де нема логіки, там її не зробиш. Співчуваю Вам і бажаю завершення змагань.
Більше ніж через півроку після виходу у світ проекту – 28 березня 2000 р. – акад. В. Русанівський подав президентові НАНУ Б. Є. Патокові доповідну записку, в якій у спотвореному вигляді подано наші пропозиції. Реакцією на цю доповідну була постанова Президії НАНУ 26 квітня 2000 р. № 109 “Про створення Комісії НАН України з вивчення проекту нової редакції українського правопису, ” в якій сказано: “1. Створити Комісію НАН України з вивчення проекту нової редакції українського правопису, виданого видавництвом “Наукова думка” НАН України в 1999 р. (додаток). 2. Рекомендувати установам Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України вивчити і обговорити зазначений проект на засіданнях вчених рад і до 20. 05. 2000 р. подати до Комісії свої висновки та пропозиції. ” На постанову №109 Президії НАН України миттєво відреагувавУкраїнський мовно-інформаційний фонд (УМІФ), у колективі якого є лише кілька лінгвістів. У непрофесійне складеній тут анкеті з 17-и пунктів повторено вигадки акад. В. Русанівського й додано нові. Неозброєним оком видно, що складачі її ніколи не читали тексту проекту найновішої редакції “Українського правопису”. Якими були результати обговорення проекту в УМІФ, нам невідомо.
На обговорення проекту в УМІФ було запрошено кореспондента газети “Голос України”, який 30 травня 2000 р. опублікував пасквіль “Кому б'юст поставити? ” (власне після цього почала з'являтися в ЗМІ некомпетентна “критика” проекту). Напевне, на основі анкети УМІФ складено “Перелік нововведень, запропонованих у проекті найновішої редакції “Українського правопису”, яку Комісія з вивчення проекту нової редакції українського правопису 29 травня 2000 р. запропонувала для обговорення в установах НАНУ.
Перелік нововведень до проекту “найновішої редакції “Українського правопису” Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України містив 17 пунктів, але серед них два – вигадані: “уникати подвоєння в географічних назвах: Апеніни, Мороко, Голандія тощо”; “запровадити паралельне закінчення -а/-у в назвах міст: Парижа – Парижу, Лондона -Лондону тощо”.
Результати обговорення нам не відомі.
 
1.1 Перелік змін та уточнень у проекті
 
Спочатку розглянемо зміни та доповнення до українського правопису у питомих українських словах.
1. Пропонується внести доповнення про літеру ґ. В «Українському правописі» останньої редакції про це сказано: «Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок…»
2. Під впливом галицької традиції у «Правописі» 1928р. сформульовано правило, за яким на початку слова пишемо тільки і. За словами В. Німчука, «По всій Україні в багатьох лексемах функціонує початковий и. Під впливом написаного зазнає деструкції ця риса живої мови. Функціонування зазначеної голосної на початку слова підтверджує статус и як окремої фонеми української мови, а не позиційного варіанта і. Дивлячись на це, запропоновано чітке правило: писати и на початку незапозичених і давно засвоєних слів перед приголосними н та р: инший, иній, ирій, иржа, иршати, индик тощо, а також у від звуконаслідувальному дієслові икати і похідних вигуку ич!»
3. Написанні слів із пів- і досі є досить проблематичним, вчені не можуть дійти спільної думки, як писати пів-, напів- зі словами-разом, окремо чи через дефіс.
В «Українському правописі» останньої редакції сказано: «Разом пишуться складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів'яблука, напівавтомат, напівсон, полукіпок, полумисок.
Примітка. Перед іменниками-власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва»
4. Щодо апострофа, то у новій редакції «Українського правопису» пропонуються такі зміни: писати апостроф після губних, перед якими стоїть не тільки р, але й л. Наприклад: полб'яний, а не полений (полба-різновид пшениці).
5. Наступною зміною, яку пропонується внести в нову редакцію «Українського правопису», є пропозиція в іменниках ІІІ відміни з основою на групу приголосних -ст- у родовому відмінку однини послідовно вживати закінчення -и. Наприклад: вісти, злости, радости і т. д. ; слів Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов. (Руси, осени, соли, крови, любови).
6. За останньою редакцією «Українського правопису» іменники ІV відміни з суфіксом -ен- у родовому відмінку однини мають закінчення -і. Наприклад: імені, племені, сімені. У нову редакцію правопису пропонується в цих іменниках ІV відміни з суфіксом -ен- у родовому відмінку однини внести закінчення-и замість -і.
Наприклад: імени, племени, сімени згідно з живою мовою і традицією, оскільки у 1945 році незакономірно нав'язано було літературній мові в цих іменниках флексію -і.
7. Наступна правописна зміна стосується звертання, яке пропонується вживати тільки у формі кличного відмінка: Іване! Іване Івановичу! Пане Іване, пане професоре, пане генерале, пане Президенте!
8. Запозичені слова типу: радіо, Маріо за новою нормою українського правопису дозволено відмінювати, коли перед закінченням не стоїть інший голосний. Це запозичені слова на -о: Маріо, радіо, кіло, ситро, але пальта, ситра, рада, кіна.
9. Іншу правописну зміну Василь Німчук характеризує так: «В опублікованому проекті найновішої редакції «Українського правопису» через недогляд не зазначено, як транскрибувати старослов'янські (церковнослов'янські) тексти української редакції, давньо- і староукраїнські оригінальні та перекладні пам'ятки, новоукраїнські твори, писані етимологічним правописом. В орфографічному кодексі необхідно сказати принаймні про те, що, цитуючи названі вище тексти, на місці букви ы пишемо сучасну и (сын-син, мыло-мило) ; на місці букви и між приголосними і після приголосних в кінці слова – пишемо и (присно – присно, миол – мило, прииди – прийди), на початку слова і перед йотованими голосними – і (им – ім'я, Євангалиє – Євангеліє), на місці букви е – є між приголосними і після приголосних в кінці слова (нєбєса – небеса, братє – брате), на початку слова та після голосної – є (єго – єго, житиє – житіє) ; на місці букви ѣ усередині і кінці слова – і (лѣто – літо), на початку слова і після голосної – ї (ѣсти – їсти, еѣ – єї, нашѣ – наші) « [ 12, с. 6 ].
Усі ці зміни і доповнення які пропонують мовознавці внести в український правопис, стосувалися питомих, власнеукраїнських слів.
 
1.2 Написання слів іншомовного походження
 
Розглянемо, які зміни потрібно провести у правописі іншомовних слів.
1. В «Українському правописі» 1928 р. йшлося про те, що L у словах іншомовного походження передається м'яким л. Наприклад: кляс, плєн, колонія, флот.
В останній редакції «Українського правопису» L у словах іншомовного походження передається твердим або м'яким л. Наприклад: арсенал, бал, клас, вулкан, план
Отже, до м'якого л в українській мові ми повернутися не можемо, оскільки українська літера лпередається у словах іншомовного походження таким чином, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові. У нових запозичених л тверду чи м'яку варто писати залежно від характеру приголосного в мові, з якої перекладається слово.
2. Щодо передавання іншомовних g та h, то варто повернутись до академічних правил 1919-1927рр. та проекту 1926р. «Українського правопису»: «у загальних назвах пишемо тільки г, незалежно від того h (гербарій, гіпотеза) чи g (газ, газета, гараж, грог) вимовляють у мові, з якої перекладене дане слово. У 13 окремих словах, переважно запозичених через російську з англійської мови, відповідно до h передбачено писати х: хавбек, хокей, ноу-хау та ін.
Сучасні мовознавці пропонують прийняти цю зміну до нової редакції «Українського правопису», оскільки вона відображає власнеукраїнську природу і традицію української мови у її писемному варіанті.
3. Інша зміна, яку пропонується внести в єдиний український правопис, – відповідно до традицій не пишемо г на початку слів, давно запозичених з грецької мови: арфа, історія, омонім, осанна та ін., проте в нових словах, запозичених з західноєвропейських мов, наявний початковий г: гемоглобін, голографія, гомогенний.
4. В. Німчук пропонує писати власні назви іншомовного походження з максимальним наближенням до звучання їх у чужих мовах, щоб уникнути можливих непорозумінь, тобто, відповідно до g та h мови-джерела, писати ґ або г.
У проекті до нової редакції «Українського правопису» сказано, що відповідно до g та h вживаємо або глише в антропонімах (Ґете, Гюго, Гейне, Геґель) та похідних від них словах. Відповідно до g та h мови-джерела, треба вживати ґ чи г також у топонімах (Копенгаґен, Ґватемала, Гамбурґ, Гаваї) та у похідних від них словах: геґелівський, гватемальський і т. д., бо, коли заводити нове правило, то воно має охоплювати весь клас власних слів. Тут можливі лише винятки для давніх запозичень: Англія, Греція, Грузія, Рига та деякі інші.
5. В «Українському правописі» 1993р. сказано: «На місці грецької Θ, яка перекладається латинською графікою через th, у більшості слів у нас усталилась вимова і написання: астма, бібліотека, етика, метод, патетика, ритм, театр, трон; в меншій кількості – ф: анафема, дифірамб, ефір, міф»
У західноукраїнській традиції вимовляють: анатема, етер, міт. Крім того, у всіх європейських мовах на місці грецького Θ вимовляють t.
В іменах людей відповідно до th у нас закріпилося паралельно: Агафанген – Агатанген, Афіна – Атена, Марфа – Марта, Фекла – Текля, Феодосій – Теодоій, Тодось. У зв'язку з цим запропоновано як нормативні паралельні форми: ефір – етер, кафедра – катедра, марафон- маратон, Гефсиманський – Гетсиманський.
6. Щодо подвоєння приголосних в словах іншомовного походження, то до цього пункту пропонуються незначні зміни.
За Андрієм Бурячком, «приголосні в загальних назвах іншомовного походження не подвоюються. До цього типу слів віднесені й ті, у яких раніше приголосні подвоювалися, зокрема: бароко, беладона, бравісимо, ват (хоч Ватт), грунето, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортисимо»
Серед винятків поки що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна; білль, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра.
7. Потрібно внести певне доповнення і зазначити, що слова з церковно-релігійної сфери з правилом «дев'ятки» не пов'язуються, і в них між усіма приголосними пишемо и: євангелист, єпископ, митрополит, архімандрит, єпитрахил, єпитимія, християнство.
8. Члени Правописної комісії пропонують застосовувати правило «дяв'ятки» в іншомовних власних назвах: Аристотель, Едип, Цецилія, Кордильєри, Занзибар, Сиранузи, Тимор. Ця правописна зміна спростить українську орфографію.
9. У чинному орфографічному кодексі є правило, згідно з яким, в іншомовних словах після відповідних приголосних перед я, ю, є, ї треба писати апостроф (б'є, комп'ютер, інтерв'ю) з застереженням, що апостроф не пишеться, коли я, ю позначають м'якшення приголосного перед я, ю (бюджет, бюро, пюпітр).
Таким чином пропонується спростити правопис слів, щоб не руйнувати природну фонологічну систему української мови.
Певна невизначеність виникла у нас із передаванням у іншомовних словах j або і у сполуках із голосними. Споконвіку у слов'янських мовах для уникнення зіяння в цих випадках розвивались вставні звуки, переважно, відбувалася йотація. Це відбивають писемні тексти вже з Х ст. : иєреи, дияконъ, дияволъ. Давні зміни відбиває живе українське мовлення, що яскраво видно в загальних назвах та антропонімах: дяк, Дем'ян, диякон, касян, касіян, Лук'ян, Тетяна
На початку слова часто початковий и (й) зникав, тому вже в найдавніших пам'ятках писали: Юда, Юдея, Яковъ [ 1, с. 154 ].
10. У церковно-релігійній літературі пропонується провести такі зміни: написання Яків, Юда та Іаков, Іуда (вживати як паралельні форми). Намічено узаконити написання Яков, Юда, які більше відповідають українській історичній традиції та духові нашої мови.
11. За сучасним «Українським правописом» 1993 р., «іншомовні io, jo нині передаються через іо (іон, іонійський, Іонічне море), через йо (йод, йота, Йордан, Йорданія). У церковно-релігійних текстах зустрічається написання Йов, Йона, Йоан та Іов, Іова, Іоан» [ 66, с. 120 ].
Члени правописної комісії пропонують спростити правило і писати всі слова з початковими й: йоаніти, йон, йоанічний, Йоан, Йона, Йов.
12. За сучасним правописом, в іншомовних словах після голосних пишемо йотовані є, ї незалежно від того, чи в мові, з якої перекладено слово, є йотація: дієта, руїна.
Вживання йотованих голосних е, і – є, ї – після голосних в іншомовних запозиченнях відновлено у 1945 році.
Запропоновано відновити написання є в слові проект і подібних лексемах.
13. Йотація голосних (а, у, о) нині у правописі, як правило, не відображена. Написання з -ие-, -ія- тільки у словах із церковно-релігійної сфери: василіянин, диякон, парафіянин, християнство. Принаймні, написання -ія- в середині слів іншомовного походження слід відновити. Між іншим, й тут має опору в основах багатьох лексем: артеріяльний (пор. артерія), геніяльний (пор. геній), матеріял (пор. матерія).
14. В останній редакції «Правопису» усунули незакономірний зайвий й у словах: параноя, секвоя, феєрверк, фаянс. Тут слід пам'ятати про винятки: Гойя, Савойя, Фейэрбах, майя, фойє.
15. За сучасною орфографією, на місці звукосполуки аu у словах грецького та латинського походження пишемо то aв – автор, лавр, фавн, авгур, то ау – аутекологія, лауреат, фауна, інавгурація.
Українці на місці іншомовного au у запозичених звичайно вимовляють ав із так званим нескладовим у.
Згідно з практикою усного мовлення вчені пропонують писати ав замість ау у словах із латинськими коренями а на – іо: авдит, авдиторія і подібні.
16. У проекті правопису залишене нинішнє правило передавання німецького дифтонга еі. Вчені вважають, що у власних найменуваннях потрібно змінити їх написання згідно з німецькою літературною орфоепією ай. Наприклад: Айзенштайн, Ліхтенштайн, Гайне.
Отже, зміни в новій редакції «Українського правопису» запропоновані не кардинальні. В основному, це уточнення правил, зменшення кількості винятків.
 
РОЗДІЛ 2. Дискусії та зауваження щодо проекту
 
У бюлетені для голосування під час обговорення найновішої редакції “Українського правопису” в Інституті української мови НАН України висунуто 19 пунктів. Більшість співробітників схвалила 10 змін: запропоновані правила про вживання ґ в українських питомих і засвоєних словах, написання слова пів “половина” окремо від іменника, вживання г в запозичених загальних назвах та г і ґ в іншомовних антропонімах, непов'язування з правилом “дев'ятки” слів із церковно-релігійної сфери, написання запозичених апелятивів без подвоєння приголосних, передавання початкового j перед о іншомовних слів, форми імен по батькові Ігорьович, Лазарьович.
На засідання Ради з питань мовної політики при Президентові України було запрошено представників засобів масової інформації. Після цього навколо проекту на сторінках газет, через радіо й телебачення розгорнулася дискусія, що набрала характеру кампанії, в якій були зацікавлені різні суспільні сили: одні хотіли відвернути увагу громадян від актуальних політичних проблем, інші бажали зберегти набутки “інтернаціоналізації” часів тоталітаризму. Обговорення подекуди набувало карикатурного характеру: про ставлення до пропонованих інновацій питали навіть перехожих на вулицях міст та учнів у школах. Змінам в українському правописі було присвячено одну з популярних тоді телепередач “Табу”.
Кампанія проти нововведень була досить чітко підготовлена, особливо в російськомовних ЗМІ, яким, здавалося б, нічого перейматися справами української орфографії.
Опоненти змін у правописі організували послання до високих урядових та наукових інстанцій, написані в дусі “листів трудящих” доби тоталітаризму. Вони не гребували навіть перекрученнями тафальсифікаціями, приписуванням проектові пропозицій, яких у ньому немає. Більшість дискутантів виявили слабку обізнаність зі суттю змін, опиралися на розтиражовані 19 пунктів – стислий виклад запропонованих нововведень без обґрунтування їх, первісно адресованих фахівцям-працівникам Інституту української мови НАН України, які шляхом таємного голосування мали висловити своє ставлення до запроектованих нововведень.
У ЗМІ були також виступи фахівців-знавців справи на підтримку проекту нової редакції та зі справедливою критикою окремих його вад. Люди, що справді вболівають за справу, нерідко підіймали питания про невідрадне становище української мови в державі.
В умовах штучно спровокованого ажіотажу навколо проблем української орфографії було недоцільним скликання засідання Української національної комісії з питань правопису при КМ України для прийняття кінцевих ухвал щодо запропонованих нововведень. Президент України Л. Д. Кучма 2 лютого 2001 р. направив доручення тодішньому прем'єр-міністрові В. А. Ющенкові: “З огляду на неоднозначне ставлення в українському суспільстві до проекту нової редакції “Українського правопису” та з метою прийняття виваженого, всебічного обгрунтованого рішення відкласти розгляд питання про внесення змін до “Українського правопису” до 2002 р. Організувати обговорення проекту в засобах масової інформації, установах і закладах Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, Міністерства освіти і науки України, творчих спілках, громадських об'єднаннях тощо з урахуванням необхідності збереження суспільної стабільності.
Результати обговорення покласти в основу розгляду та оцінки проекту “Українського правопису”.
Баталії навколо запроектованих змін в орфографії потроху вщухли весною 2001 р., а до кінця року дискусійні статті з'являлися друком вкрай рідко.
 
Висновок
 
Жодна із запропонованих змін до українського правопису ще остаточно не затверджена. Четверте видання правопису щороку перевидається без будь-яких змін чи доповнень.
Мовознавці пропонували, що протягом кількох років діятимуть дві норми правопису, використання старішої з яких не вважатиметься за помилку. Якщо пропозиції не будуть сприйняті суспільством, вони просто не будуть внесені до нової редакції «Українського правопису». Зміни, які пропонуються мовознавцями-спеціалістами, жодним чином не ускладнюють систему української мови, а, навпаки, спрощують її.
Базою для творення українського правопису мусить служити традиція і природа української мови. Але оскільки мова – це живий організм, який постійно змінюється та вдосконалюється, то важливе завдання сучасних мовознавців – спростити український правопис, наблизити якомога більше його літературно-писемні варіанти до живого розмовного мовлення.
Усі пропозиції та зауваження мовознавців слід врахувати при укладенні нової редакції «Українського правопису».
Дискусії, які розгорнулись навколо змін і доповнень єдиної українському правописної системи, є цілком закономірними. Українські вчені кардинально розходяться в поглядах не лише на ґрунті давніх етимологічних і фонетичних рис української мови. Зокрема, йдеться про норми правопису, на який опираються українці в діаспорі («Український правопис» 1928р) і норми сучасного «Українського правопису» останньої редакції 1993р., які вживаються зараз на території України.
Усі зміни, про які сперечаються мовознавці, не є нав'язані нам «штучно» завдяки тим чи іншим політичним віянням, а є наслідком природного розвитку української мови.
Єдиний український правопис повинен об'єднувати, а не роз'єднувати українців у всьому світі.
 
Список використаної літератури
 
1. Український правопис: Проект найновішої редакції. -К. : 1999.
2. Український правопис. 4-те видання, виправлене й доповнене. – К. : 1993.
3. Бурячок А. Що змінилося в «Українському правописі»? -К. : 1997.
4. Головащук С. Про деякі пункти найновішого «проекту» українського правопису // Літературна Україна. -2001.
5. Єрмоленко С. Не експериментуймо з мовою // Літературна Україна. -1997.
6. Матвієнко А. Вдосконалення чи руйнування? // Українське слово. -2000.
7. Німчук В. Сучасні проблеми українського правопису // Літературна Україна. -2001.
8. Німчук В. Про нову редакцію «Українського правопису» // Українське слово. -2000.
Фото Капча