Дискусії навколо "Проекту найновішої редакції українського правопису"

Усі ці зміни і доповнення які пропонують мовознавці внести в український правопис, стосувалися питомих, власнеукраїнських слів.

 

 

Розглянемо, які зміни потрібно провести у правописі іншомовних слів.

1. В «Українському правописі» 1928 р. йшлося про те, що L у словах іншомовного походження передається м'яким л. Наприклад: кляс, плєн, колонія, флот.

В останній редакції «Українського правопису» L у словах іншомовного походження передається твердим або м'яким л. Наприклад: арсенал, бал, клас, вулкан, план

Отже, до м'якого л в українській мові ми повернутися не можемо, оскільки українська літера лпередається у словах іншомовного походження таким чином, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові. У нових запозичених л тверду чи м'яку варто писати залежно від характеру приголосного в мові, з якої перекладається слово.

2. Щодо передавання іншомовних g та h, то варто повернутись до академічних правил 1919-1927рр. та проекту 1926р. «Українського правопису»: «у загальних назвах пишемо тільки г, незалежно від того h (гербарій, гіпотеза) чи g (газ, газета, гараж, грог) вимовляють у мові, з якої перекладене дане слово. У 13 окремих словах, переважно запозичених через російську з англійської мови, відповідно до h передбачено писати х: хавбек, хокей, ноу-хау та ін.

Сучасні мовознавці пропонують прийняти цю зміну до нової редакції «Українського правопису», оскільки вона відображає власнеукраїнську природу і традицію української мови у її писемному варіанті.

3. Інша зміна, яку пропонується внести в єдиний український правопис, – відповідно до традицій не пишемо г на початку слів, давно запозичених з грецької мови: арфа, історія, омонім, осанна та ін., проте в нових словах, запозичених з західноєвропейських мов, наявний початковий г: гемоглобін, голографія, гомогенний.

4. В. Німчук пропонує писати власні назви іншомовного походження з максимальним наближенням до звучання їх у чужих мовах, щоб уникнути можливих непорозумінь, тобто, відповідно до g та h мови-джерела, писати ґ або г.

У проекті до нової редакції «Українського правопису» сказано, що відповідно до g та h вживаємо або глише в антропонімах (Ґете, Гюго, Гейне, Геґель) та похідних від них словах. Відповідно до g та h мови-джерела, треба вживати ґ чи г також у топонімах (Копенгаґен, Ґватемала, Гамбурґ, Гаваї) та у похідних від них словах: геґелівський, гватемальський і т. д., бо, коли заводити нове правило, то воно має охоплювати весь клас власних слів. Тут можливі лише винятки для давніх запозичень: Англія, Греція, Грузія, Рига та деякі інші.

5. В «Українському правописі» 1993р. сказано: «На місці грецької Θ, яка перекладається латинською графікою через th, у більшості слів у нас усталилась вимова і написання: астма, бібліотека, етика, метод, патетика, ритм, театр, трон; в меншій кількості – ф: анафема, дифірамб, ефір, міф»

У західноукраїнській традиції вимовляють: анатема, етер, міт. Крім того, у всіх європейських мовах на місці грецького Θ вимовляють t.

В іменах людей відповідно до th у нас закріпилося паралельно: Агафанген – Агатанген, Афіна – Атена, Марфа – Марта, Фекла – Текля, Феодосій – Теодоій, Тодось. У зв'язку з цим запропоновано як нормативні паралельні форми: ефір – етер, кафедра – катедра, марафон- маратон, Гефсиманський – Гетсиманський.

6. Щодо подвоєння приголосних в словах іншомовного походження, то до цього пункту пропонуються незначні зміни.

За Андрієм Бурячком, «приголосні в загальних назвах іншомовного походження не подвоюються. До цього типу слів віднесені й ті, у яких раніше приголосні подвоювалися, зокрема: бароко, беладона, бравісимо, ват (хоч Ватт), грунето, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортисимо»

Серед винятків поки що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна; білль, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра.

7. Потрібно внести певне доповнення і зазначити, що слова з церковно-релігійної сфери з правилом «дев'ятки» не пов'язуються, і в них між усіма приголосними пишемо и: євангелист, єпископ, митрополит, архімандрит, єпитрахил, єпитимія, християнство.

8. Члени Правописної комісії пропонують застосовувати правило «дяв'ятки» в іншомовних власних назвах: Аристотель, Едип, Цецилія, Кордильєри, Занзибар, Сиранузи, Тимор. Ця правописна зміна спростить українську орфографію.

9. У чинному орфографічному кодексі є правило, згідно з яким, в іншомовних словах після відповідних приголосних перед я, ю, є, ї треба писати апостроф (б'є, комп'ютер, інтерв'ю) з застереженням, що апостроф не пишеться, коли я, ю позначають м'якшення приголосного перед я, ю (бюджет, бюро, пюпітр).

Таким чином пропонується спростити правопис слів, щоб не руйнувати природну фонологічну систему української мови.

Певна невизначеність