Дискусії навколо "Проекту найновішої редакції українського правопису"

На початку слова часто початковий и (й) зникав, тому вже в найдавніших пам'ятках писали: Юда, Юдея, Яковъ [ 1, с. 154 ].

10. У церковно-релігійній літературі пропонується провести такі зміни: написання Яків, Юда та Іаков, Іуда (вживати як паралельні форми). Намічено узаконити написання Яков, Юда, які більше відповідають українській історичній традиції та духові нашої мови.

11. За сучасним «Українським правописом» 1993 р., «іншомовні io, jo нині передаються через іо (іон, іонійський, Іонічне море), через йо (йод, йота, Йордан, Йорданія). У церковно-релігійних текстах зустрічається написання Йов, Йона, Йоан та Іов, Іова, Іоан» [ 66, с. 120 ].

Члени правописної комісії пропонують спростити правило і писати всі слова з початковими й: йоаніти, йон, йоанічний, Йоан, Йона, Йов.

12. За сучасним правописом, в іншомовних словах після голосних пишемо йотовані є, ї незалежно від того, чи в мові, з якої перекладено слово, є йотація: дієта, руїна.

Вживання йотованих голосних е, і – є, ї – після голосних в іншомовних запозиченнях відновлено у 1945 році.

Запропоновано відновити написання є в слові проект і подібних лексемах.

13. Йотація голосних (а, у, о) нині у правописі, як правило, не відображена. Написання з -ие-, -ія- тільки у словах із церковно-релігійної сфери: василіянин, диякон, парафіянин, християнство. Принаймні, написання -ія- в середині слів іншомовного походження слід відновити. Між іншим, й тут має опору в основах багатьох лексем: артеріяльний (пор. артерія), геніяльний (пор. геній), матеріял (пор. матерія).

14. В останній редакції «Правопису» усунули незакономірний зайвий й у словах: параноя, секвоя, феєрверк, фаянс. Тут слід пам'ятати про винятки: Гойя, Савойя, Фейэрбах, майя, фойє.

15. За сучасною орфографією, на місці звукосполуки аu у словах грецького та латинського походження пишемо то aв – автор, лавр, фавн, авгур, то ау – аутекологія, лауреат, фауна, інавгурація.

Українці на місці іншомовного au у запозичених звичайно вимовляють ав із так званим нескладовим у.

Згідно з практикою усного мовлення вчені пропонують писати ав замість ау у словах із латинськими коренями а на – іо: авдит, авдиторія і подібні.

16. У проекті правопису залишене нинішнє правило передавання німецького дифтонга еі. Вчені вважають, що у власних найменуваннях потрібно змінити їх написання згідно з німецькою літературною орфоепією ай. Наприклад: Айзенштайн, Ліхтенштайн, Гайне.

Отже, зміни в новій редакції «Українського правопису» запропоновані не кардинальні. В основному, це уточнення правил, зменшення кількості винятків.

 

 

У бюлетені для голосування під час обговорення найновішої редакції “Українського правопису” в Інституті української мови НАН України висунуто 19 пунктів. Більшість співробітників схвалила 10 змін: запропоновані правила про вживання ґ в українських питомих і засвоєних словах, написання слова пів “половина” окремо від іменника, вживання г в запозичених загальних назвах та г і ґ в іншомовних антропонімах, непов'язування з правилом “дев'ятки” слів із церковно-релігійної сфери, написання запозичених апелятивів без подвоєння приголосних, передавання початкового j перед о іншомовних слів, форми імен по батькові Ігорьович, Лазарьович.

На засідання Ради з питань мовної політики при Президентові України було запрошено представників засобів масової інформації. Після цього навколо проекту на сторінках газет, через радіо й телебачення розгорнулася дискусія, що набрала характеру кампанії, в якій були зацікавлені різні суспільні сили: одні хотіли відвернути увагу громадян від актуальних політичних проблем, інші бажали зберегти набутки “інтернаціоналізації” часів тоталітаризму. Обговорення подекуди набувало карикатурного характеру: про ставлення до пропонованих інновацій питали навіть перехожих на вулицях міст та учнів у школах. Змінам в українському правописі було присвячено одну з популярних тоді телепередач “Табу”.

Кампанія проти нововведень була досить чітко підготовлена, особливо в російськомовних ЗМІ, яким, здавалося б, нічого перейматися справами української орфографії.

Опоненти змін у правописі організували послання до високих урядових та наукових інстанцій, написані в дусі “листів трудящих” доби тоталітаризму. Вони не гребували навіть перекрученнями тафальсифікаціями, приписуванням проектові пропозицій, яких у ньому немає. Більшість дискутантів виявили слабку обізнаність зі суттю змін, опиралися на розтиражовані 19 пунктів – стислий виклад запропонованих нововведень без обґрунтування їх, первісно адресованих фахівцям-працівникам Інституту української мови НАН України, які шляхом таємного голосування мали висловити своє ставлення до запроектованих нововведень.

У ЗМІ були також виступи фахівців-знавців справи на підтримку проекту нової редакції та зі справедливою критикою окремих його вад. Люди, що справді вболівають за справу, нерідко підіймали питания про невідрадне становище української мови в державі.

В умовах штучно спровокованого ажіотажу навколо проблем української орфографії було недоцільним скликання засідання Української національної комісії з питань правопису при КМ України для прийняття кінцевих ухвал щодо запропонованих нововведень. Президент України Л. Д. Кучма 2 лютого 2001 р. направив доручення тодішньому прем'єр-міністрові В. А. Ющенкові: “З огляду на неоднозначне ставлення в українському суспільстві до проекту нової редакції “Українського правопису” та з метою прийняття виваженого, всебічного обгрунтованого рішення відкласти розгляд питання про внесення змін до “Українського правопису” до 2002 р. Організувати обговорення проекту в засобах масової інформації, установах і закладах Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, Міністерства освіти і науки України, творчих спілках, громадських об'єднаннях тощо з урахуванням необхідності збереження суспільної стабільності.

Результати обговорення покласти в основу розгляду та оцінки проекту “Українського правопису”.

Баталії навколо запроектованих змін в орфографії потроху вщухли весною 2001 р., а до кінця року дискусійні статті з'являлися друком вкрай рідко.

 

 

Жодна із запропонованих змін до українського правопису ще остаточно не затверджена. Четверте видання правопису щороку перевидається без будь-яких змін чи доповнень.

Мовознавці пропонували, що протягом кількох років діятимуть дві норми правопису, використання старішої з яких не вважатиметься за помилку. Якщо пропозиції не будуть сприйняті суспільством, вони просто не будуть внесені до нової редакції «Українського правопису». Зміни, які пропонуються мовознавцями-спеціалістами, жодним чином не ускладнюють систему української мови, а, навпаки, спрощують її.

Базою для творення українського правопису мусить служити традиція і природа української мови. Але оскільки мова – це живий організм, який постійно змінюється та вдосконалюється, то важливе завдання сучасних мовознавців – спростити український правопис, наблизити якомога більше його літературно-писемні варіанти до живого розмовного мовлення.

Усі пропозиції та зауваження мовознавців слід врахувати при укладенні нової редакції «Українського правопису».

Дискусії, які розгорнулись навколо змін і доповнень єдиної українському правописної системи, є цілком закономірними. Українські вчені кардинально розходяться в поглядах не лише на ґрунті давніх етимологічних і фонетичних рис української мови. Зокрема, йдеться про норми правопису, на який опираються українці в діаспорі («Український правопис» 1928р) і норми сучасного «Українського правопису» останньої редакції 1993р., які вживаються зараз на території України.

Усі зміни, про які сперечаються мовознавці, не є нав'язані нам «штучно» завдяки тим чи іншим політичним віянням, а є наслідком природного розвитку української мови.

Єдиний український правопис повинен об'єднувати, а не роз'єднувати українців у всьому світі.

 

 

1. Український правопис: Проект найновішої редакції. -К. : 1999.

2. Український правопис. 4-те видання, виправлене й доповнене. – К. : 1993.

3. Бурячок А. Що змінилося в «Українському правописі»? -К. : 1997.

4. Головащук С. Про деякі пункти найновішого «проекту» українського правопису // Літературна Україна. -2001.

5. Єрмоленко С. Не експериментуймо з мовою // Літературна Україна. -1997.

6. Матвієнко А. Вдосконалення чи руйнування? // Українське слово. -2000.

7. Німчук В. Сучасні проблеми українського правопису // Літературна Україна. -2001.

8. Німчук В. Про нову редакцію «Українського правопису» // Українське слово. -2000.