Джерела формування та ефективність використання інвестиційних ресурсів у залізорудній промисловості (на прикладі гірничо-збагачувальних комбінатів Криворізького басейну)

 

 

У вступі розкрито актуальність теми дисертації та ступінь дослідженості питань. Що розглядаються. Сформульовано мету, задачі, предмет і об’єкт дисертаційного дослідження, відображено методологічну й інформаційну базу останнього. Показано наукову новизну, практичне значення виконаної роботи. Наведено результати апробації її основних положень та впровадження в економічну практику. 

У першому розділі “Фінансове забезпечення та ефективність інвестиційної діяльності на підприємствах залізорудної промисловості” визначено сутність інвестиційних ресурсів та відображено особливості інвестування в технічне оновлення залізорудного виробництва. Виявлені джерела інвестицій та проблеми їх поповнення на гірничо-збагачувальних комбінатах, а також досліджено методологічні підходи до оцінки ефективності та вибору інвестиційних проектів. 

Встановлено недостатність власних ресурсів залізорудних підприємств для виконання мінімально необхідних обсягів капітального будівництва. Доведено, що питання пошуку додаткових коштів загострились внаслідок втрати безоплатного джерела державних інвестицій. Нестача фінансування інвестиційних програм по окремих підприємствах складає 30-50% потрібної суми і покривається переважно за рахунок перевитрати прибутку. При цьому відбувається зростання кредиторської заборгованості (використовується як тимчасова безвідсоткова позичка), а також залучення фінансових коштів з наступною оплатою боргових зобов’язань залізорудною продукцією. В той же час незалежно від розрахункових механізмів, що застосовуються, серед яких інвестиційний лізинг, селенг, факторинг, форфейтинг тощо, джерела інвестиційних коштів слід розглядати в межах трьох основних груп: власні, позикові та залучені. 

Виявлено, що проблема визначення доцільності покриття інвестиційних витрат платними коштами із зовнішніх джерел є вагомою для гірничо-збагачувальних комбінатів з огляду на обмеженість їх власних інвестиційних ресурсів. 

Питання методології оцінки ефективності інвестицій у розвиток виробництва та визначення доцільного поєднання окремих джерел вкладення капіталу розробляються економістами вельми інтенсивно, особливо в останні роки та входять до кола наукових інтересів багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Вивчення наукових праць показало співіснування та широке використання поряд з вітчизняними методиками доринкового періоду зарубіжних методичних підходів до аналізу ефективності інвестиційних проектів і програм, призначених для розвинутих ринкових відносин. 

Показано, що специфіка залізорудного виробництва полягає у безперервному характері інвестиційних витрат на потреби капітального будівництва. Це обумовлено зменшенням виробничих потужностей підприємств по мірі відпрацювання підготовлених рудних запасів та потребою у введенні нових компенсаційних потужностей для видобутку руди. Аналіз динаміки інвестиційної діяльності залізорудних підприємств України свідчить, що обсяги коштів в оновлення їх технічної бази скоротились у 1996 р. порівняно з 1990 р. в 6 разів, а вартість незавершених об’єктів зросла більш як в три рази. Ступінь зношеності основних виробничих фондів досягла 63-77%, тобто рівня, при якому не може гарантуватись стабільна та безпечна експлуатація технологічного обладнання. Є підстави констатувати, що затухання інвестиційної активності, яке призводить до збоїв у роботі та погіршення технічного стану основних фондів, стало типовим для усіх залізорудних підприємств. За цих умов обгрунтування напрямків інвестицій постає як одна з найважливіших проблем функціонування гірничо-збагачувального підприємства. 

Проаналізувавши погляди економістів на визначення доцільності здійснення інвестиційних проектів і програм, слід виділити статичний та динамічний підходи до оцінки ефективності вкладання коштів. Перший з них враховує норму заміщення капітальними затратами поточних витрат за допомогою нормативного коефіцієнту ефективності інвестицій. Другий – базується на економічній нерівноцінності різночасових затрат і результатів та приведенні їх до єдиного моменту часу шляхом дисконтування за дисконтною ставкою. 

До статичних показників ефективності за ознакою врахування фактора часу відносять: рентабельність вкладень капіталу, просту або річну норму прибутку на повний вкладений капітал, статичний термін окупності інвестицій (додаткових інвестицій), коефіцієнт порівняльної ефективності інвестицій, приведені витрати тощо. До динамічних показників належать: середня щорічна вартість грошових потоків (анюїтет), динамічний (дисконтований) термін окупності інвестицій, дисконтований ефект, внутрішня норма рентабельності, зовнішня норма рентабельності (або скоригована з урахуванням реінвестиції внутрішня норма рентабельності). 

Різноманітність статичних і динамічних критеріїв, що використовуються, потребує чіткого визначення умов їх застосування. 

Результатами дослідження підтверджено, що найбільш вдалим є сполучення експертного і статистичного методів оцінки чинника ризику при обгрунтуванні інвестицій. 

У другому розділі “Вибір раціонального сполучення джерел формування інвестиційних ресурсів та вдосконалення оцінки їхньої ефективності” запропоновано методичний апарат, що дає можливість обгрунтувати обсяги залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел за умов варіювання темпів інфляції, а також порівнювати варіанти інвестиційних проектів за допомогою обраного найбільш прийнятного критерію ефективності інвестицій. 

Доведено, що необхідно уточнення допустимих меж використання показника приведених витрат за сучасних умов із-за розбіжностей в їх трактуванні різними авторами. 

Коефіцієнт ефективності інвестицій і дисконтна ставка нетотожні за економічною природою. Проте вони виконують аналогічні функції, беручи участь у знаходженні річного еквівалента погашення інвестиційних витрат на етапі експлуатації об’єкта інвестицій. Близькість їх призначення обумовлює наявність взаємозв’язку між ними. Тому для визначення його ступеня виявлено залежність між нормативним коефіцієнтом ефективності інвестицій (Ен) і дисконтною ставкою (е) шляхом прирівнювання розміру приведених затрат до величини анюїтетних витрат, що приведені до річного відрізку часу через норму дисконту. 

В загальному випадку, що допускає використання прискореної амортизації, рівень нормативу ефективності інвестицій варіює за роками експлуатації і у t-ому році дорівнює

  (1)

 

де Енt – нормативний коефіцієнт ефективності інвестицій у t-ому році; 

е – норма дисконту; 

n – строк окупності інвестиційного об’єкта, років; 

Hat – норма амортизаційних відрахувань в t-ому