Джерела податкового права

 

 

Джерело податкового права є насамперед формою вираження і встановлення чинних податково – правових норм. Зовнішній характер цієї форми об’єктивного права характеризується перш за все тим, що відбувається закріплення поведінки учасників податкових відносин. Крім того, особливим чином здійснюється і його оформлення – як спеціальних приписів нормативно – правових актів, залежно від їх становища в ієрархії податкового законодавства. Нарешті, подібне зовнішнє оформлення надає певна якість – форма вимоги, характер правової норми. «Таким чином, джерело права є зовнішньою формою об’єктивізації правової норми. Причому тільки об’єктивована  («у певній формі»)  норма стає загальнообов’язковою правовою нормою, реалізація якої забезпечується відповідними заходами державного впливу. Норма права не існує й не може існувати поза джерелом права – оболонки буття правової норми».

Джерела податкового права повинні:

• установлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію відносно окремого суб'єкта;
• бути виданим компетентним органом  (в основному органами державної влади);
• мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторони функціонування податкового механізму.

Таким чином, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Традиційно джерелами права вважаються нормативно – правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти  (судові або адміністративні), міжнародні угоди. Можливі декілька підходів до розгляду джерела права:

• соціально-економічний – визначає сукупність соціально-економічних факторів, які регулюють об’єктивні закони;
• державно-політичний – характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;
• юридичний – специфічний механізм, що передбачає реалізацію державної свободи в конкретних нормах права.

Джерела податкового права можуть бути поділені за декількома принципами:

На підставі владно-територіальної ознаки  (в основному це стосується видів нормативних актів):

1. Загальнодержавні нормативні акти;

2. Місцеві нормативні акти.

За характером правових норм:

1. Нормативні – акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами в установленому порядку;

2. Ненормативні – акти, що не містять правових норм загального характеру.

За особливостями правового регулювання та характером встановлення.

Звичай, санкціонований компетентними органами в установленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться відсилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування податкових актів, рамки компетенції держаних органів у сфері оподаткування.

Прецедент одержав значне поширення в англосаксонських правових системах, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що правозастосовний орган фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм народились в ході судових слухань за податковими справами. Так, розгляд щодо податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку Конституції США, що надавала право відмовитись від давання показань на підставі того, що це могло призвести до «самообвинувачення». Верховний суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використання п’ятої поправки до Конституції у разі розгляду справ про податкові правопорушення.

Подібні ситуації спричиняють необхідність систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний суд, апеляційні суд, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США.

Міжнародні договори  (конвенції, угоди)  важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділені різною юридичною силою. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія є рівнозначною законам, і міжнародні договори включаються в систему законодавства нарівні із законами. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення. А власне в Україні Конституція України встановлює пріоритет міжнародних угод над нормами національного податкового законодавства. Принципове значення має й норма Конституції, відповідно до якої закони та інші правові акти не повинні їй суперечити;

Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини.

Нормативно-правовий акт – найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акта.

 

 

 

Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють оподаткування. С. Г. Пепеляєв зазначає, що податкове законодавство включає взагалі тільки закони та рішення органів влади, видані на основі Конституції. Згідно зі ст. 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням митом, операцій з переміщенням товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно – правових актів, прийнятих на підставі і на виконання цього кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Податкові закони – це нормативно – правові акти