Екологічна катастрофа як глобальний конфлікт та шляхи його вирішення

Глобалізація економіки поки що йде в такій формі і такими темпами, при яких прискорюється підрив локальних екосистем, зникають все нові види рослин і тварин, фіксується тенденція кліматичних змін, підсилюється танення льодовиків, ерозія грунтів, зникнення лісів і т. д. Усе більше загострюються конфлікти, пов'язані з дефіцитом питної води, продовольства, з поширенням епідемій, виникненням внутрішніх етнічних конфліктів або зовнішньополітичною напруженістю.

Кризовий регіон, де хронічні захворювання випереджають прогрес – Африка, район Сахари. У цій області сотні мільйонів людей перебувають у вкрай важкому стані, наростає епідемія СНІДу. У декількох країнах більш як 20% від повнолітніх є ВІЛ-інфікованими. 23 мільйони африканців починають нове століття зі смертельного вироку, винесеного вірусом. На жаль, ця і багато інших тенденцій ведуть до скорочення тривалості життя і переводять тим самим стрілки соціального й економічного прогресу назад. Між 1950-м і 2000 р. світове населення збільшилося з 2, 5 мільярдів до 6, 1 мільярда. Якщо ж виправдаються надії на певне зниження коефіцієнта народжуваності, то передбачається, що до 2050 р. світове населення виросте до 8, 9 мільярдів, збільшившись на 2, 8 мільярдів чоловік в основному за рахунок населення країн, що розвиваються.

Важлива тенденція, яка впливає на планетарний розвиток – підвищення температури, яке слідує за збільшенням атмосферних концентрацій двоокису вуглецю. З тих пір, коли почалася промислова революція більш як два століття тому, його концентрація збільшилася до 1959 р. на 13%, а за наступні 39 років зросла на 17%. Глобальна середня температура також підвищилася, особливо протягом останніх трьох десятиліть. При підвищенні середньої температури приблизно на 10ºС рівень моря підніметься мінімум на 17 сантиметрів. Це змінить в остаточному підсумку кожну екосистему на Землі.

Серед екологічних і ресурсних факторів, що грають важливу роль у політику окремих країн і регіонів, росте значення тих природних ресурсів, які найбільшою мірою можуть сприяти розвитку або зародженню в перспективі міжнародних суперечок і конфліктів: нафта, природний газ, інші види мінеральної сировини й корисних копалин, а також джерела прісної води, біологічні ресурси морів й океанів, урожайність сільськогосподарської продукції. Підсилюється значення фактора росту народонаселення в ускладненні екологічних проблем, потенційно ведучих до міжнародних конфліктів.

«Мінеральна» причина війн і конфліктів добре простежується на історії кількаразової «передачі» вугілля Лотарингії – то Франції, то Німеччині. Японія вступила в другу світову війну у значній мірі в надії на захоплення природних багатств континентальної Азії і Тихого океану. «Мінеральні» війни продовжують і сьогодні залишатися причиною міжнародних конфліктів, особливо через такі стратегічні мінерали, як хром, марганець, титан тощо. Очевидно, що деякі інших країн, особливо ті, у яких є значні запаси таких видів сировини, як уран, нафта або газ, можуть стати ареною нових збройних конфліктів і в XXI ст.

Світовий океан дає приблизно 9% усього обсягу протеїну, який споживається людством щорічно – це близько 67 млн. т рибопродуктів. Основний вилов біоресурсів моря приблизно на 90% здійснюється в межах континентального шельфу. Дві основні рибальські держави світу – Японія і СРСР – до початку 90-х років виловлювали близько 30% продукції Світового океану. Багато країн з метою обмеження доступу до прибережних ресурсів встановили в однобічному порядку національну юрисдикцію в цих водах (від 11 до 370 км). Більше половини прибережних держав за останні 10 років визначили територіальніі межі національних рибних вод (або виняткові економічні зони) у межах 370 км. США зробили це в 1976 р. (з незначними виправленнями 1983 р.), закріпивши за собою близько 7, 6 млн. км океанської території; СРСР – в 1984 р., «закріплена» територія якого становила 4, 5 млн. км2.

Сьогодні очевидно, що екологічні проблеми перетворюються на все більш серйозне і важке у вирішенні завдання. Причому багато з варіантів рішень таких екологічних проблем на національному рівні неминуче зачіпають екологічний потенціал інших країн. Шлях вирішення екологічних конфліктів, який веде до зниження військової небезпеки, – це реалізація концепції збереження всього розмаїття природних ресурсів загальної спадщини людства, відповідно до якої земляни повинні раціонально використовувати ці ресурси в інтересах всіх жителів планети. Однак у глобальній екополітиці, як і раніше, ключовим питанням залишається класична дилема спільних дій. Взаємодія різних учасників процесу вирішення екологічних конфліктів повинна бути якимсь чином цілеспрямовано оптимізована.

Звичайно, варто мати на увазі еволюційне значення конфлікту, у тому числі конфлікту глобального і екологічного. В основному воно виражається в його енергетичному аспекті: конфлікт дає потенційно конструктивну енергію (у випадку сприятливого його вирішення) для наступної стадії. У цьому змісті конфлікт несе енергію, яку можна направити не на руйнування, а на розвиток. Однак людство ще не усвідомило, що у випадку неправильного використання накопичена енергія конфлікту «вибухне», і це стає все більш імовірним, у вигляді глобальної нищівної екологічної катастрофи.

 

 

Анцупов А. Я., Шепилов А. И. Конфликтология. – М., 2001.

Дмитриев А. В. Конфликтология. М., 2002.

Иноземцев В. Л., Кузнецова Е. С. Глобальный конфликт XXI в. Размышления об истоках и перспективах межцивилизационных противоречий // Полит. исслед. – 2001. – N 6 (65).

Козырев Г. И. Введение в конфликтологию. М., 2000.

Соколов С. В. Социальная конфликтология. М., 2001.

Тариновская В. В. и др. Экологические проблемы современности и пути их решения / мат. науч. конф. в Москве 12. 02. 2001 г. – М., 2001.

Ясельников П. К. Глобальные катастрофы. – СПб: Ю-Питер, 2005.