Економічна ефективність рослинницьких галузей та шляхи її підвищення

4) Структурні зміни у сфері реалізації продукції. Подальший розвиток інфраструктури ринку. Формування ринків сільськогосподарську продукції: зерна, соняшнику і т. п.

5) Поліпшення структури сільськогосподарських угідь у напрямі зменшення розораних земель.

Важливою умовою зростання економічної ефективності галузей рослинництва є підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур і зниження матеріально-грошових затрат на виробництво і реалізацію продукції. Про можливий резерв поліпшення чинників першого порядку свідчать досвід і значні відмінності у рівні врожайності між окремими підприємствами, що перебувають у порівняно однакових умовах. Це також підтверджує досвід наукових установ і дослідних станцій, де урожайність сільськогосподарських культур з гектара в будь-який рік вища на 4-5 ц порівняно з урожайністю відповідних культур у навколишніх господарствах.

На рівень урожайності сільськогосподарських культур вагомий вплив, як правило, мають природно-кліматичні умови й забезпеченість підприємств матеріально-грошовими ресурсами і технікою.

Так, наприклад, забезпечити вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на півдні країни неможливо без розвинутої мережі зрошуваного землеробства, запровадження високопродуктивних, стійких до посухи сортів і гібридів. Зростання врожайності зернових культур стримується, насамперед, недостатнім рівнем інтенсифікації галузі, нехтуванням вимог агротехніки і технології виробництва. Досвід свідчить, що лише застосування раціональної системи землеробства, до якої входить комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних, економічних і організаційних заходів та враховуються умови даної зони і підприємства, ефективно використовується земля, може забезпечити підвищення врожайності зернових культур. Важливим заходом, що може врахувати більшість елементів раціональної системи землеробства і на основі цього підвищити урожайність, є застосування інтенсивної технології вирощування зернових, яка забезпечує приріст урожаю на 10-15 ц/га, за інших рівних умов.

Важливе значення має внесення необхідної кількості мінеральних добрив і в певних пропорціях. Порушення співвідношення між азотними, фосфорними і калійними добривами при їх внесенні не дозволяє одержати адекватну віддачу від затрат, а надмірне внесення азотних добрив сприяє росту стеблостою і за несприятливих погодних умов спричиняє вилягання хлібів.

Запровадження інтенсивної технології вирощування зернових не можливе без комплексної механізації виробництва. Забезпеченість підприємств надійною технікою і в достатній кількості дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні терміни виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур при інтенсивній технології забезпечується за рахунок раціонального застосування мінеральних добрив – на 30-35%, засобів захисту рослин – на 20-25%, запровадження високоврожайних сортів – на 15-18%. Решти приросту урожаю досягають за рахунок додержання агротехнічних термінів і високої якості технологічних процесів вирощування зернових культур. Дослідження наукових установ показали, що при збиранні врожаю зернових культур на п’ятий день після повного дозрівання втрати зерна становлять 2-3%, тоді як на десятий день вони зростають до 15-20%, а на двадцятий сягають більше 25%. Враховуючи це, більшість аграрних підприємств розробляє заходи щодо впровадження нових форм організації і стимулювання праці, щоб завершити жнива за десять днів, внаслідок чого одержати практично весь вирощений врожай. Застосування прогресивних форм організації та оплати праці за кінцевий результат сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві.

Підвищення врожайності й застосування комплексної механізації проявляється не тільки у збільшенні валових зборів зерна, а у й підвищенні економічної ефективності його виробництва (продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність). При зростанні врожайності хоч і мають місце додаткові затрати праці й засобів, але темпи їх росту нижчі. Тому з підвищенням урожайності трудомісткість продукції та її собівартість знижуються.

Важливим чинником підвищення економічної ефективності зернової галузі є поліпшення якості зерна. Зерно сильних і твердих сортів пшениці з вмістом білка 15-17% і клейковини 38-43% має високий попит і реалізується за вищою ціною.

 

 

Аналізуючи проведену роботу на основі діяльності ТОВ «Золотий Колос» Миколаївського району було досліджено економічну ефективність виробництва продукції рослинницьких галузей. Підприємство в першу чергу займається виробництвом ячменю, соняшнику та озимої пшениці. Цьому спияють місцеві землі та кліматичні умови.

Для підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва господарство повинно застосовувати оптимізацію сівозмін, що поліпшить використання земельних ресурсів, і дасть змогу уникнути виснаження земель.

Варто відмітити, що за досліджуваний період у всіх роках підприємство одержало прибуток. Це пов’язано із збільшенням випуску продукції у кожному році.

Відповідно до аналізу виробничої собівартості соняшнику та ячменю найбільшу питому вагу в її структурі посідають матеріальні витрати. Провівши кореляційний аналіз щодо залежності виходу валової продукції сільського господарства на 100 га сільськогосподарських угідь та такими показниками як енергозабезпеченість та ступвнь використання рілля на один трактор, було встановлено, що при збільшенні енергозабезпеченості вихід валової продукції збільшиться, а при зростанні ступеня використання рілля на 1 трактор – зменшиться. Тому для ТОВ «Золотий Колос» Миколаївського району буде доцільним щорічно зменшувати показник матеріальних витрат.

Взагалі в 2014 році ефективність виробництва продукції рослинництва покращилась, адже збільшилися такі показники як, норма прибутку, фондовіддача. Рівень рентабельності у 2014 році зменшився на 15, 21% через збільшення як раз таки матеріальних витрат і, на мою думку, саме із збільшенням випуску продукції підприємство не отримало збиток.

Для ТОВ «Золотий Колос» Миколаївського району варто в подальшій діяльності:

• знижувати собівартість продукції, зокрема матеріальні витрати;
• підвищити родючість грунтів;
• провести комплекс заходів задля механізації та удосконалення виробничих процесів, ;
• нормувати внесення мінеральних добрив у грунт та зменшити кількість розораних земель.

 

 

1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року [Електронний ресурс]: Постанова КМУ від 19. 09. 2007 р. № 1158. – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1158-2007-% D0% BF
2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге., доп. і перероблене. – К. : КНЕУ, 2002.
3. Економіка сільського господарства / П. П. Руснак, В. В. Жебка, М. М. Рудий, А. А. Чалий; За ред. П. П. Руснака. – К. : Урожай, 1998.
4. Економіка підприємства. – К. : КНЕУ, 2001. – 528 с.
5. Аграрне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного. – К. : Істина, 2007. – 304 с.
6. О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко. Рослинництво: – К. : Аграрна освіта, 2001. -106 с.
7. Чекотовський Е. В. Основи статистики сільського господарства: Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2001. – 432 с.
8. Статистика: Підручник/За наук. ред. С. С. Герасименка. -К. : КНЕУ, 2000. – 100-107 с.
9. Рябчик І. В. Нові підходи до аналізу ефективності сільськогосподарських підприємств /І. В. Рябчик, В. В. Галушко // Економіка АПК. – 2004. – № 3. – С. 101- 107.
10. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року // Урядовий кур’єр – 2005. – 16 листопада.
11. Господарський кодекс України: офіц. текст: Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року. – К. : Концерн «Видавничий дім Ін Юрс «, 2003. – 204 с.