Економічна і соціальна географія україни

3. Електроенергетика — основа розвитку економіки. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні станції. Загалом енергетика України базується на 41% на природному газі, на 24,3% - на вугіллі, на 18,4% - на нафтопродуктах, на 12,5% - на ядерному паливі. Річне виробництво електроенергії - 180 млрд кВт/годин. Україна входить в число ведучих країн світу з виробництва електроенергії (8 місце в світі). Головний споживач – промисловість (60%), комунальне господарство (17%), сільське господарство (12%), транспорт (7,5%), інші – 5%.

У 2008 році було вироблено електроенергії близько 47 % тепловими електростанціями, атомними – понад 43%, гідроелектростанціями – 9,2%.

Теплові електростанції працюють на вугіллі, газі і мазуті. Найбільші ТЕС в Донбасі - Вуглегірська (3,6 млн. кВт), Луганська (2,0 млн. кВт); в Придніпров'ї - Запорізька (3,6 млн. кВт), Криворізька (3,0 млн. кВт); у західних областях країни функціонують Бурштинська (2,4 млн. кВт) та Добротвірська ДРЕС. У Вінницькій області збудовано Ладижинську (1,8 млн. кВт) ДРЕС, у Київській — Трипільську (1,6 млн. кВт).

Основу гідроенергетики країни складає каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, загальною потужністю 3,8 млн. кВт, у т.ч. Київська ГЕС і Київська ГАЕС, Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Дніпродзержинська, Дніпрогес, Дніпрогес-2 та Каховська ГЕС. Споруджується Дністровський гідровузол, в якому вже діє Дністровська ГЕС-ГАЕС. На малих річках України функціонують 55 гідроелектростанцій невеликої потужності.

Атомні електростанції будують у районах із дефіцитом паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька АЕС. Чорнобильська АЕС закрита у 2000 році. АЕС виробляється до 45% усієї електроенергії України. Орієнтована винятково на споживачів.

На території країни створені Донбаська, Дніпропетровська. Харківська, Київська, Кримська, Львівська, Вінницька й Одеська енергосистеми, які об'єднані між собою. Найпотужніша лінія електропередачі Донбас — Західна Україна — Альбертірша (Угорщина) напругою 750 кВт сполучає Україну з енергосистемами Росії та країн Західної Європи.

Використання в Україні нетрадиційних видів енергії поки що не набуло значного розвитку. Єдина в Україні сонячна електростанція в Криму перестала функціонувати кілька років тому. Проте в останні десятиріччя в Україні почала впроваджуватися вітроенергетика. Розроблено Комплексну програму будівництва вітроелектричних станцій в Україні, в реалізації якої беруть участь ряд машинобудівних підприємств України. У с. Янтарне (Крим, Червоногвардійський район) підготовлено проект геотермальної станції (2003 р.). У Джанкійському районі (с. Медведівка) функціонує експериментальний модуль геотермальної станції. 

Слід зазначити, що територіальну організацію зумовлює принцип розміщення підприємств галузі, що досліджується. Так, здебільшого ТЕС та ГЕС орієнтуються в своєму розміщені на наявність сировини, що призводить до нерівномірного розташування територією; АЕС – на споживача, що більш менш згладжує територіальні розбіжності і забезпечує певні райони необхідним продуктом ПЕК.

 

Контрольні запитання:

1. Визначить місце ПЕК для розвитку господарського комплексу.

2. Охарактеризуйте структуру ПЕК.

3. Які галузі ПЕК вважаються пріоритетними для розвитку економіки?

4. Визначить принципи розміщення електростанцій України?

5. Які основні проблеми і перспективи ПЕК?

 

Лекція 3. Територіальна організація металургійного комплексу України

 

План:

1. Поняття, структура, місце і роль у господарському комплексі держави.

2. Чорна металургія: райони видобування сировини, галузева і територіальна структура, проблеми і перспективи розвитку.

3. Кольорова металургія: райони видобування сировини, галузева і територіальна структура, проблеми і перспективи розвитку.

 

1. Металургійний комплекс – це галузь господарства, що займається виробництвом металу та охоплює такі технологічні процеси: добування та збагачення сировини; металургійну переробку (одержання чавуну, сталі, прокату чорних і кольорових металів); виробництво сплавів; коксохімічне виробництво; утилізація відходів основного виробництва й одержання з них вторинних видів продукції. Основною формою суспільної організації виробництва в галузі є комбінування. Типи виробництв у металургійному комплексі: комбінати повного циклу, комбінати неповного циклу, гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК).

Підприємства повного циклу тяжіють або до джерел сировини (Придніпров’я), або до споживача і джерел палива (Донбас), або знаходяться між ними (Приазов’я). Підприємства не повного циклу металургії розміщуються там, де є машинобудівні заводи. Виплавка на них здійснюється з привозного металу, металобрухту, відходів машинобудування.

До металургійного комплексу належить також коксохiмiя, виробництво вогнетривiв, будівельних конструкцій iз металу, електродiв тощо. 

2. Чорна металургія – галузь важкої промисловості, до якої відносяться підприємства з видобутку і збагачення рудної і нерудної сировини для чорної металургії, по виробництву вогнетривів, продуктів коксохімічної промисловості, чавуну, сталі, прокату, феросплавів, труб сталевих і чавунних та інших виробів (рейкових кріплень, білої жерсті, оцинкованого заліза), металевих порошків чорних металів. 

Найбільші залізорудні басейни – Криворізький (Дніпропетровська обл.), Керченський залізорудний басейн. Триває освоєння родовищ Кременчуцького (Полтавська обл.), Білозерського (Запорізька обл.) залізнорудних районів. ГЗК: Південний, Криворізький, Центральний, Північний та Інгулецький.

Великі коксохімічні комбінати Донбасу, а також Придніпров’я розміщені у Макіївці, Маріуполі, Горлівці, Стаханові, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Дніпропетровську. 

Чорна металургiя в Укpaїнi набула розвитку в межах Пiвденної вугiльно-металургiйної бази. В її межах сформувалися i функцiонують три промислових райони чорної металургii, якi видiляють залежно вiд факторiв розмiщення:

1. Придніпровський, де розміщення чорної металургії спочатку орієнтувалося на родовища