Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

б)банківській холдинг-компанії заборонено скуповувати акції банків у сусідніх штатах, якщо закони цих штатів не містять спеціального на те дозволу;

в)для встановлення контролю над банком холдинг-компанія повинна одержати спеціальний дозвіл від Ради керуючих Федеральної резервної системи (ФРС);

г)холдинг-компаніям забороняється придбавати підприємства, що не мають відношення до банківської діяльності.

У 70-ті роки в США вийшов ряд юридичних актів, що доповнюють вищезгаданий акт 1956 р. про банківські холдинги, у результаті чого було усунуто суперечності в регулюванні діяльності холдингів, що володіють двома чи більше банками. У чинному законодавстві про банківські холдинги зафіксовано такі види їхніх фінансових операцій, схвалені ФРС:

а)послуги, пов'язані з видачею позик і заставних;

б)діяльність як довіреної особи;

в)кредитування оренди приватної власності й нерухомості;

г)виконання функцій страхового агента чи брокера;

д)надання бухгалтерських послуг і послуг з обробки даних;

е)придбання акцій місцевих компаній реконструкції і розвитку, що забезпечують житлом і робочими місцями осіб з низькими й середніми доходами;

ж)консультування банків, що не є  філіями холдинг-компанії, з питань управління.

Одна з особливостей американської правової системи — відсутність єдиного для всіх штатів законодавства, що регламентує правовий статус корпорацій і холдингів; тому вони зазвичай створюються і діють у тих штатах, де передбачено найбільш пільгові умови в частині оподатковування (із цього погляду особливо популярними є штати Делавер і Нью-Джерсі). Законодавство США відносить холдинги торгово-промислових корпорацій до корпорацій загального типу, а холдинги фінансових підприємств (банків, страхових, інвестиційних і трастових фірм) — до фінансових підприємств. З перших законодавче виділено й спеціально урегульовано роботу лише холдингів електро - та газопостачальних підприємств.

У Німеччині спеціальне законодавство про холдинги відсутнє (якщо не брати до уваги антикартельний закон), однак регулювання процесів їх створення й функціонування регулюється за допомогою законів про акціонерні товариства (1965 р.) і товариства з обмеженою відповідальністю (1892 р.). Найважливіші положення німецької правової бази стосовно холдингів та акціонерних товариств такі.

1.Відповідно до законодавства про акціонерні товариства холдингова компанія як керівне підприємство має право здійснювати управління іншими підприємствами концерну, укладати з ними договори (про володіння, про консолідацію прибутку, про відрахування частини прибутку, про оренду підприємства тощо), а також приєднувати дочірні фірми. Відповідно до договірних відносин керівний холдинг має необмежене право розпоряджатися дочірніми підприємствами концерну й вимагати виконання відповідних розпоряджень.

2.Повноваження в прийнятті рішень на рівні керівного холдингу підкріплюються правом виконавчого директора основного підприємства давати такі (крім інших) вказівки, що не відповідають поточним інтересам дочірніх фірм, але відповідають загальній стратегії холдингу. Відмова від виконання розпоряджень можлива лише тоді, коли з'ясовується, що ці вказівки можуть зашкодити інтересам холдингу в цілому чи інтересам інших підприємств об'єднання.

3.Головне підприємство може використовувати свої повноваження для надсилання вказівок дочірньому підприємству щодо здійснення дій, пов'язаних із залученням капіталу, у тому числі у формі випуску цінних паперів, регулювання розмірів прибутку, що відраховується.

4.Високий рівень повноважень правління головного товариства поєднується з високою відповідальністю: навіть у випадку самостійного прийняття дочірніми фірмами певних управлінських рішень звільнення керівництва від відповідальності за наслідки дій підлеглих структур виключається. Фактично законодавство не перешкоджає розширенню повноважень головного підприємства до такої міри, що функції дочірніх фірм можуть зводитися до внутрішньоцехового управління.

5.Закон про кредитну систему обмежує керівництво фінансово кредитних установ у прийнятті рішень про пайову участь у капіталі підприємств та їхніх об'єднань відповідно до величини суми «відповідального власного капіталу» (в останню включається розмір статутного капіталу плюс акції, що є власністю підприємства, і резервні фонди). Звичайна «квота» пайової участі кредитних інститутів не повинна перевищувати 10-20 % капіталу промислового акціонерного товариства.

Незалежно від обов'язку повідомляти про надання великих кредитів фінансова організація зобов'язана негайно заявляти федеральному відомству нагляду та Німецькому федеральному банку про прийняття чи про припинення пайової участі в іншому підприємстві, а також про зміни розміру частки участі, якщо часткове володіння перевищує 10 % капіталу фірми.

У Великої Британії (як і у Франції) спеціальне холдингове законодавство також відсутнє. Проте Закон про промисловість (1975 р.) регулює порядок: заснування й реєстрації компаній; перетворення компаній одного виду на компанії іншого виду; проведення емісії цінних паперів; розподілу прибутку. Цей закон регулює також звітність; обов'язки посадових осіб компаній; відносини управління їхніми справами; питання їхнього злиття, поділу й ліквідації; відносини між материнськими й дочірніми товариствами. З метою наближення британського законодавства до законодавства про компанії, що діє в країнах ЄС, слідом за вищезазначеним актом з'явилися відповідні акти 1980 і 1981рр. У 1985р. британський парламент прийняв новий закон про компанії, що консолідує прийняті раніше правові акти.

Нині більшість великих компаній Великої Британії — це багатогалузеві концерни. Контроль за діяльністю численних філій і дочірніх компаній здійснюється через контрольні пакети акцій (приблизно 10 % акцій). Наприклад, власністю членів рад директорів таких компаній, як «Сіеро», «Гінеї», «Теско», «Ледброук» та «Дж. Сейнс-бері» є відповідно 7, 10, 15, 24 і 65 % голосуючих акцій.

Холдингові компанії у Франції відіграють значну роль у процесі злиття банківського капіталу з промисловим, що швидко розвивається. Організаційною формою функціонування фінансового капіталу є фінансові групи, управління якими здійснюється через холдингові компанії. Такі фінансові групи, як «Паріба»,