Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

   -  розрахунковий рік;

 - рік, за який витрати й результати приводяться до рівня розрахункового року.

Економічний ефект технічних нововведень з урахуванням чинника часу дорівнює:

                                                                    (7.3)

де      - вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду;

tn, tk  -  відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

 

Загальні результати технічних нововведень визначаються сумою основних і супровідних результатів:

                                                                                           (7.4)

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення (Вт) за розрахунковий період охоплюють витрати на виробництво ( ) та витрати на використання (В ) продукції і визначаються за формулою:

                                                                                   (7.5)

Оцінка внутрішньовиробничого (комерційного) економічного ефекту зазвичай здійснюється з використанням таких показників:

•прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації);

•похідних вимірників — коефіцієнта ефективності капітальних

витрат (внутрішньої норми ефективності, терміну окупності капітальних витрат тощо).

7.8. Інноваційна політика об'єднань підприємств

У рамках фінансового підходу під «інновацією» розуміють процес інвестицій у новації — вкладання коштів у розробку нової техніки, технології, наукові дослідження. При цьому проявляється специфічний характер інновації як товару, що відзначається високим ступенем невизначеності при отриманні науково-технічного результату, особливим характером фінансування, тобто ризиком часового розриву між затратами та результатами, а також невизначеністю попиту споживачів.

Раціональні співвідношення між вартісними показниками інвестицій на різних етапах інноваційного процесу описуються квадратичною залежністю, а саме: на етапі фундаментальних наукових досліджень необхідна сума інвестицій приймається рівною 1,0; на етапі прикладних наукових досліджень — 2,0; на етапі дослідно-конструкторських робіт — 2,4 і на етапі освоєння виробництва — 2,8.

Мета фірми, політика інновацій та інвестиційна політика пов'язані між собою. Якщо фірма ставить за мету досягнення цільового прибутку, то її інвестиційна політика спрямовується на досягнення певного мінімального прибутку на інвестований капітал. За цих умов мета фірми переорієнтовується на користь забезпечення окупності при мінімальних вимогах до обсягу продажу й нормі прибутку від капіталовкладень.

Інноваційна та інвестиційна політика фірми має формуватися відповідно до її мети, яка може поширюватися на різні сфери прикладання капіталу, а саме:

1)досягнення швидких результатів, найближчих до максимальних

(розробки нових видів продукції, технології, виробництв, менеджменту);

2)стійкого зростання фірми;

3)підвищення рівня кваліфікації персоналу;

4)закріплення позицій ринку;

5)прагнення фірми запобігти банкрутству.

Конкретний зміст інвестиційної політики визначається перш за все ступенем важливості об'єктів капіталовкладень.

Відповідно до європейського та американського досвіду всі капіталовкладення можна згрупувати залежно від мети. Наприклад: вимушені капіталовкладення; зберігання позицій на ринку; оновлення продукції та устаткування; економія витрат; збільшення доходів; ризикові капіталовкладення. Це дає змогу адміністрації фірми приймати правильні інвестиційні рішення. Найбільше практичне значення для інвестиційної політики має класифікація інвестицій з точки зору диференціації норм прибутку. Наведемо приклад такої класифікації для фірми:

•вимушені капіталовкладення — вимоги до норми прибутку відсутні;

•зберігання позицій на ринку — норма прибутку 6 %;

•оновлення виробництва — норма прибутку 12 %;

•економія витрат — норма прибутку 15 %;

•збільшення доходів — норма прибутку 20 %;

•ризикові капіталовкладення — норма прибутку 25 %.

Але в інвестиційній політиці треба приділяти увагу і розподілу прибутку в часі, тобто скласти такий інвестиційний проект, який максимально вигравав би в часі, незалежно від розмірів витрат на його фінансування. Або для врахування фактора часу може висуватися вимога забезпечення стандартної норми прибутку протягом тривалого періоду, наприклад 5-10 років.

Доцільними є такі методи розрахунку:

•метод поточної вартості, який передбачає розрахунок усіх коштів,

що надходять, у діючих цінах у порівнянні з розміром інвестицій;

•      метод окупності, відповідно до якого розраховується час, необхідний для того, щоб інвестиції окупили свою первинну вартість. 

Процес інвестування капіталу у фірми (капіталовкладення) — це здійснення витрат у різні періоди часу. Тому капіталовкладення можуть розглядатися як послідовність витрат. Під капіталовкладеннями мають на увазі ті чи інші великі одноразові витрати, які відбуваються на початку інвестиційного процесу, і поточні витрати, які здійснюються пізніше і, природно, виходять з одноразових витрат, їхньою характерною ознакою є тривалість у часі.

Об'єкти капіталовкладень, як правило, пов'язані з нововведеннями й можуть відрізнятися за характером:

•нові машини та обладнання, закуплені для розширення справи,

що амортизуються протягом 3-5 років;

•заміна існуючого устаткування (оцінка доцільності інвестицій у