Експериментальний метод дослідження у фізичній культурі

Підготовка експерименту складається з двох послідовних блоків операцій: обґрунтування експерименту й побудова програми його проведення. Обґрунтування починають з доведення його суспільної потреби. Потім виявляють можливості здійснення експерименту за допомогою осмислення наявних матеріальних, фінансових й людських ресурсів для його проведення. І нарешті зіставляють можливі витрати й збитки від випробування з передбачуваними позитивними результатами і роблять остаточний висновок про доцільність проведення експерименту.

Обґрунтувавши доцільність й можливість проведення експерименту дослідник переходить до формування його програми, яка повинна включати як методологічний, так і методичний розділи. Методологічна частина програми повинна включати аналіз практичної проблемної ситуації, формулювання пізнавальної проблеми, визначення об'єкта, предмету, мети й завдань дослідження, висунення гіпотез, емпіричну інтерпретацію понять, побудову узагальненої моделі експерименту.

Щодо побудови методики експерименту, то вона включає п'ять операцій: 1) розробку методичної схеми експерименту; 2) вибір засобів перетворення об'єкту; 3) визначення тривалості експерименту; 4) вибір засобів вимірювання та контролю; 5) визначення методу аналізу результатів.

Досліднику принципово важливо вибрати таку методику експерименту, яка б дала змогу звести до мінімуму витрати на експеримент за максимальної достовірності одержуваних результатів. На практиці використовують декілька методик випробувань, кожна з яких має свої переваги й недоліки. Наприклад, у методиці з контрольними й експериментальними об'єктами імпульс або гіпотетична причина вводиться тільки в експериментальний об'єкт, а контрольний слугує для виявлення реакції через його порівняння з експериментальним об'єктом. У другому випадку контрольний й експериментальний об'єкти в процесі дослідження виступають то в одній, то в іншій якостях. Переваги першої схеми полягають в абсолютності й явній наочності результату і її краще застосовувати там де об'єкт має меншу множину чинників і змінних. Проте за умов такої методики виникає потреба в забезпеченні тотожності експериментального й контрольного об'єктів, що викликає значних затрат часу на вирівнювання відповідних характеристик об'єкту (тотальних розмірів тіла, паспортного віку, рівня розвитку фізичних якостей тощо). Чим оригінальніший об'єкт дослідження, тим важче знайти йому аналог в реальній дійсності, тим ефективнішою буде друга методика, у якій контрольний й експериментальний об'єкти міняються місцями в процесі дослідження.

Можливий і третій варіант експериментальної методики коли контрольний й експериментальний об'єкти – це один і той самий об'єкт, але взятий в різні періоди і в різних станах. Ця схема отримала назву „до – після». Основний недолік цієї схеми полягає в тому, що в ній не враховується розвиток об'єкта під впливом інших неконтрольованих чинників. Разом з тим ця методика має істотні переваги. Експеримент „до і після» можна легко доповнювати будь-якими методами, він дає найбільш достовірну інформацію.

Специфіка експерименту полягає в тому, що в ньому передбачається перетворення об'єкта відповідно до гіпотези, тобто вироблення та впровадження гіпотетичного імпульсу, який будується залежно від мети і гіпотез експерименту. Гіпотетичний імпульс становить головний зміст

експериментальної методики (інновації), що перевіряється, може передбачати зміну структури, форми, методів процесу, тобто експериментальних незалежних змінних, зміна яких може призвести до певних реакцій об'єкта, зміни залежних змінних.

Залежність між змістом гіпотетичного імпульсу і метою експерименту наведена в табл. 1.

 

Таблиця 1

Технологія побудови програми експерименту

Гіпотетичний імпульсМета експерименту

Зміна просторового розміщення об'єктаВивчення взаємодії і функціонування об'єкта

Зміна розміщення об'єкта у часіВивчення властивостей і функцій елементів і системи

Зміна властивостей об'єктаЗ'ясування особливостей функціонування еле-ментів і системи в цілому

Зміна функцій об'єктівЗ'ясування особливостей оптимального еле-ментного складу системи, властивостей еле-ментів і системи в цілому

Зміна елементного складу обєктівВивчення властивостей і функцій елементів системи

Переведення об'єкту з одного якіс-ного складу в іншийЗ'ясування характеристик функціонування об'єктів в новому стані

 

Завершальним етапом експериментального дослідження є інтерпретація одержаних результатів, яка забезпечує перехід від зафіксованих на попередніх етапах фактів дійсності до фактів науки, а через них до нових ідей і теорій й також до практичних рекомендацій щодо ефективної діяльності.

Інтерпретація результатів повинна включати: аналіз помилок і похибок спостережень та вимірювань; оцінку якості інформації; аналіз експериментальних фактів і її детермінант; статистичний чинник і аналіз інформації; оцінку пізнавального й практичного результатів й негативних залишкових деформацій об'єкта, шляхів їх подолання, а також витрат на експеримент. На цьому етапі вирішується доля як експерименту, так й інновацій, що перевіряються ним.

Інтерпретація результатів експерименту починається з оцінки якості інформації та її надійності. При цьому надійною інформацією є така, яка відображає досліджуваний, а не який – небудь інший процес і не має значних помилок, якими не можна нехтувати. Особливе значення тут має з'ясування теоретико-методичних помилок, які можуть виникати через неправильність концепції процесу, що вивчається, помилкової підміни дослідником предмета дослідження, помилок емпіричної інтерпретації тощо. Виявлення цих помилок дає можливість уникнути неправильного використання експериментальної інформації й визначити точну сферу її застосування. В подальшому виявляються грубі помилки, що є наслідком низької кваліфікації дослідника, який проводив вимірювання, неакуратності й неточності в роботі або несподіваних зовнішніх впливів на вимірювання. Необхідно враховувати й випадкові помилки, появу яких в кожному окремому випадку вимірювання важко передбачити.

Після оцінки якості інформації аналізується експериментальний матеріал як інтегральна сукупність простих фактів. При цьому з'ясовуються основні детермінанти, що визначають експериментальне пізнання: причинно-наслідковий зв'язок, зв'язок станів і кореляція, що дає змогу перевірити висунуті гіпотези.

Значний досвід проведення експериментів у фізичній культурі та його системний аналіз дає можливість сформулювати їхні найпоширеніші недоліки: 1) нечіткість у постановці мети і завдань експерименту; 2) недостатня чіткість моделі, яка істотно не відрізняється від існуючих представлень об'єкта; 3) відсутність належної продуманості методики експерименту, процедур, схем спостереження, вимірювання тощо; 4) слабке аналітичне забезпечення експерименту, аналізу його гіпотез, визначення досягнень і недоліків, обґрунтування рекомендацій.

З метою підвищення ефективності експерименту у фізичній культурі необхідно враховувати сучасні тенденції щодо його удосконалення. По -перше, необхідно якомога ширше впроваджувати модельне, математичне й уявне моделювання, яке особливо ефективне в теорії фізичного виховання і спорту. По – друге необхідно використовувати більш тонкі методи спостереження й вимірювання, прикладні комп'ютерні програми, телеметричні системи, які забезпечують моніторинг адаптаційних змін в організмі впродовж всього періоду виконання фізичних навантажень.

Висновок. У найзагальнішому визначенні науковий метод – це правильний шлях, засіб досягнення будь-якої мети, вирішення будь-якого завдання. Серед великого розмаїття емпіричних методів дослідження, які використовуються у фізичній культурі (спостереження, вимірювання, класифікацій, статистичного вибіркового дослідження, опитування, тестування, фокус-груп, експертного опитування, аналізу документів й ситуацій) експериментальний метод посідає одне з найголовніших місць. Науковий експеримент – це метод пізнання через наочно-практичне перетворення об'єкта для верифікації гіпотез і передбачає активне вторгнення в природу об'єкта і глибоко вивчити причинно-наслідкові зв'язки. Проте успіх дослідження значною мірою визначається ефективністю експериментального методу. Це потребує його обґрунтування, яке являє собою найважливішу операцію програми наукового дослідження. Необхідно зазначити: не зважаючи на очевидність твердження про те, що обґрунтування методу не тільки підвищує ефективність дослідження, але й дає змогу уникнути зайвих витрат часу і ресурсів (фінансових, інтелектуальних тощо), у вітчизняних дослідженнях з проблем фізичної культури, олімпійського і професійного спорту, фізичної реабілітації цій важливій процедурі легітимізації методу в конкретному науковому дослідженні приділяють дуже мало уваги.

 

 

1. Биков B. B. Методы науки. -M. : Наука, 1974. – 213 с.

2. КапицаП. Л. Експеримент, теорія, практика. -М. : Наука, 1981. -351 с.

3. Кохановский В. П. Философия и методология науки. – Ростов на Дону: Фенікс, 1998. -576 с.

4. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. – М., 1996. – 670 с.

5. Рассел Бертран. Человеческое познание: Пер. с англ. Н. В. Воробьева/ Под общей ред. Э. Кульмана. – М. : Иностранная література, 1957. – 556 с.

6. Сидоренко В. К., Дмитренко П. В. Основи наукових досліджень. – К. : РНКЦ РІНІТ, 2000. – 259 с.