Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Екзистенційний вимір самоідентифікації особистості

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
 
 
Стояно О. О.
 
Самоідентифікація – це формування уявлення людини про саму себе як про самототожну, цілісну і унікальну особистість, яка включена у систему соціальних відносин і культури. У процесі самоідентифікації людина відповідає на питання «хто Я?». Одним з питань, яке хвилює екзистенціальну філософію – сенс людського життя, його «Я», тому метою статті є історико- філософський аналіз феномена самоідентифікації особистості у світлі робіт яскравих представників релігійної (С. К’єркеґор) та атеїстичної (Ж. -П. Сартр) екзистенціальної філософії.
Не дивлячись на різні шляхи (релігійний та атеїстичний) екзистенціалізм стверджує, що кожну мить свого існування «Я» людини знаходиться у становленні, тобто воно щось, те що повинно стати. Людина знаходиться у постійному русі, вона – творець, творець самої себе. Головне, до чого вона повинна прагнути, це щирість перед самою собою, постійно озираючись на пройдений шлях, завжди готова переглянути свої погляди і дії, щоб зберегти вірність самій собі.
Ключові слова: самоідентифікація, «Я», екзистенціалізм, екзистенція, Ж. -П. Сартр, С. К’єркеґор.
Проблема самоідентифікації стала предметом досліджень задовго до появи цього терміна у сучасній психології, соціології, соціальної філософії та інших соціально-гуманітарних науках. Самоідентифікація – це формування уявлення людини про саму себе як про самототожну, цілісну і унікальну особистість, яка включена у систему соціальних відносин і культури. Результатом цього процесу є самоідентичність. У процесі самоідентифікації людина відповідає на питання «хто Я?». Це та аналогічні питання хвилювали ще древніх мислителів. Безпосередня причина сьогоднішнього звернення до проблеми самоідентифікації особистості значною мірою «зумовлена соціокультурним контекстом сучасності. З одного боку, йдеться про вплив тенденцій глобалізації на розмивання традиційних засад життя, іншого – про зростання потреби у особистісному чиннику, виявленні його активного творчого, у тому числі соціального, потенціалу. В епоху втрати самоідентичності, невпевненості у майбутньому, людина перебуває у пошуку духовних засад, які б допомогли їй подолати відчуття перманентності кризового стану сучасного суспільства. З огляду на ці загальні соціокультурні процеси, які не оминули і український інтелектуальний простір, набуває особливої ваги історико-філософська тематика, пов’язана з осмисленням духовних орієнтирів у житті людини» [4, с. 3]. З цієї позиції вельми актуальними бачаться дослідження спадщини екзистенціальної філософії, яка займається питаннями суто індивідуально-людського буття, шукає «підстави» людини як особистості. Заслугою екзистенціальної філософії, за правом, можна вважати те, що саме вона вказала і розкрила багатогранність і складність морального світу людини, і реальне її багатство. Одним з питань, яке хвилює екзистенціалістів є «більшою мірою сенс або мета людського життя, ніж наукові або метафізичні істини, навіть якщо вони стосуються людини. Внутрішній, або «суб’єктивний», досвід вважається більш важливим, ніж «об’єктивна істина»« [7].
Підкреслюючи актуальність даної проблематики можна згадати слова О. Ф. Больнова, який стверджував, що «екзистенціалізм прагне відповісти на дійсно гострі, пекучі питання сучасності. Загальна духовна криза нашого часу знайшла у ньому своє вираження. Якщо ми хочемо чесно поглянути у обличчя цій кризі, тоді рішуче немає шляху, що веде повз екзистенціалізму... невирішені питання ще більш різко обрушаться на нас, якщо ми вже сьогодні з повною ясністю не усвідомлюємо проблематику екзистенціалізму і тим самим шляхи подолання кризи» [1].
У даний час існує значна кількість робіт, присвячених психологічному, філософському, соціологічному та культурологічного аналізу кризи ідентичності та проблемам самоідентифікації. Поняття «самоідентифікація» у останні десятиліття міцно увійшло до науково-дослідного лексикону та стало популярним не тільки у науці, але і у повсякденному житті, практично витіснивши такі поняття як «самовизначення» і «самосвідомість» у зв’язку зі проявами криз ідентичності та самоідентичності людини. Цим проблемам присвячені роботи Е. Еріксона, Ж. Лакана, Е. Гідденса, П. Рікера, І. Гофмана та ін. Сучасні дослідження процесів самоідентифікації особистості та криз ідентичності стосуються різних аспектів цих феноменів і відображені у роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників таких як М. Кастельс, Р. Брубейкер, В. О. Ядов, О. Ю. Шеманов, М. В. Заковоротна, М. А. Шульга, С. О. Макєєв, О. В. Швачко, Т. З. Воропай, А. В. Худенко, В. І. Палагута та ін.
Погляди теоретиків екзистенціального напрямку у філософії, центром якої є проблема людини, людського існування, стали предметом дослідження багатьох фахівців, що знайшло своє глибоке тлумачення у роботах російських і українських філософів й істориків філософії таких як С. І. Веліковський, П. П. Гайденко, Б. Т. Григорян, Ю. М. Давидов, К. М. Долгов, О. Л. Доброхотов, М. А. Кіссель, І. Бичко, Н. Хамітов, А. Герасимчук, Л. Губерський, П. Саух, А. Конверський, В. Табачковський, О. Хома, К. Райда, В. Ярошовець та ін.
Метою цього дослідження є аналіз феномена самоідентифікації особистості у світлі робіт яскравих представників екзистенціальної філософії. Творчість цих мислителів настільки різноманітна, неповторна і суперечлива, що не може бути зведене до одного якого-небудь напрямку. Тому вихідним етапом історико-філософського аналізу проблеми самоідентифікації у екзистенціальної філософії був обраний компаративистский підхід, який дозволяє зіставити різні погляди на проблему самоідентифікації релігійного (С. К’єркеґор) та атеїстичного (Ж. -П. Сартр) екзистенціалізму.
Термін «екзистенція» (лат. існування) сходить до середньовічної онтології. Філософське тлумачення цієї категорії використовувалося у зв’язці з категорією «сутність». Зміною і розвитком змісту цього поняття ми зобов’язані творчості датського теолога і філософ Сьорена К’єркеґора. Він був першим, хто вжив поняття «існування»
Фото Капча