Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Еліта як продуцент інтелектуального капіталу нації

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЕЛІТА ЯК ПРОДУЦЕНТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НАЦІЇ
 
Глушко Т. П.
 
Аналізується роль та статус еліти у суспільствах, зокрема у сучасному українському суспільстві. Фактично у статті наголошується, що сучасна українська еліта здебільшого не має тих якостей та навичок, що мають бути типовими для еліти згідно як класичної теорії еліт, так і її сучасних інваріантів. Дана проблематика аналізується на основі методу синтезу та узагальнення найбільш значимих концепцій, ідей та принципів у галузі досліджень феномену еліти. В результаті виявлено, що важливою вимогою до еліт у межах сучасного філософського дискурсу є вимога щодо суб’єктності еліти, тобто її здатності до чіткого стратегічного бачення напрямів ефективного розвитку власної країни. Відповідно, сучасна Україна має гостру потребу виокремлення дійсної інтелектуальної еліти, що здатна до розробки нової якісної економічної стратегії та її впровадження в соціальний простір.
Ключові слова: еліта, інтелектуальний капітал, стратегія, нетократія, консумеріат, нація, глобалізація.
Ті ж люди, що були у влади в 1990-ті роки, продовжують залишатися ідеологічними лідерами процесу, котрий в кінцевому результаті має призвести до відновлення економіки бідних країн. Це так само розумно, як просити поради щодо містобудівництва у гуна Аттіли Ерік Райнерт
Невизначеність та неоднорідність поняття «еліта» в сучасному українському філософському дискурсі створює суттєві непорозуміння і у сфері розвитку та історичного поступу самого суспільства. Адже згідно з класичною теорією еліт у нашому суспільстві еліта відсутня не тільки практично, але навіть і на рівні теорії, а отже і саме це поняття втрачає будь-який зміст і стає фактично пустим. Тоді як ще А. Тойнбі вказував на те, що тільки «творча меншість» може виступати у якості носія продуктивного світогляду та спонукати «пасивну більшість» до діяльності, орієнтованої на соціальний прогрес [9].
Звернувшись до представників класичної теорії еліт, зокрема її основоположника В. Парето, неможливо не зважати, що дослідник вів мову про потребу наявності певних якостей еліти як суспільного прошарку. Для В. Парето «до еліти належать ті, хто відчутною мірою володіє такими якостями як інтелект, характер, здібності» [11]. З точки зору Г. Моски критерієм елітарності є набір таких якостей як «багатство, інтелект, здібності (наприклад здатність управляти) і особливі якості, такі, як знання про ментальність народу та його національний характер» [8, с. 36]. Відомо, що Р. Міхельс теж особливий наголос робив на організаторських здібностях та ефективності діяльності як важливих критеріях розпізнавання представників еліти.
Цілком закономірно виникає запитання: чи залишаються ці критерії актуальними сьогодні? Чи можемо ми в сучасних умовах спиратись на них у судженнях про наявність чи відсутність еліти в нашому суспільстві? Адже одним із наріжних питань сучасної України є питання: за яких умов суспільна еліта здатна забезпечити інновативний прорив в національній економіці? І носієм яких якостей має бути ця еліта, для того, щоб досягти такої цілі.
У сучасних умовах дійсно складно не помітити суттєву трансформацію еліт як на національному, так і на глобальному рівнях. І хоча в умовах епохи Постмодерну трансформація соціальних феноменів, по суті, є нормою, однак виникає питання наскільки конструктивною виявилася трансформація такої суспільної страти як еліта? Якщо класичну теорію еліт вважати такою, що змальовує критерії елітарності для модерного суспільства, то яку теорію варто вважати релевантною для постмодерного суспільства?
Досить цікавою для аналізу є в даному контексті ідея відсутності еліти на сучасному постсоціалістичному просторі. Зокрема, в російському досвіді цю ідею ілюструють дослідження О. Панаріна, який наголошує: «еліти, що побажали стати глобальними, не тільки відмовились від національної ідентичності і від захисту національних інтересів. Вони відмовились розділяти з власними народами тяготи існування... заявили про своє право вільно мігрувати із складних, в легкі, привілейовані простори, із сфер, що вимагають напруги та відповідальності, – в прекрасний новий світ, де панують легкість та безвідповідальність» [6]. Тобто, згідно узагальнень О. Панаріна, сучасні пострадянські «еліти» демонструють скоріше характеристики масової свідомості, ніж елітарної.
Цю ж ідею, в контексті американського соціального досвіду, відстоював відомий соціолог К. Леш, наголошуючи зокрема на байдужості еліт до перспектив американського національного занепаду. Пов’язував він цей феномен з так званою «міжнародною мовою грошей», коли «в незнаючій меж світовій економіці гроші втратили свій зв’язок з національністю» [3, с. 40], тобто з тими процесами в економіці, що сформували сьогодні феномен так званої «фінансової цивілізації». В результаті таких процесів національна ідентичність еліти розмивається і, як вдало показав О. Панарін, еліта починає орієнтуватися не на власну національну державу та її населення, а на інші еліти. Тому і відбувається повстання еліт проти відповідальності перед власними народами та національними державами.
Власне в останню декаду минулого століття К. Леш якраз і актуалізував концепцію «повстання еліт» як таку, що може бути протиставлена ідеям роботи Х. Ортеги-і- Гассета з його концептом «повстання мас». Автор показує, що Ортега дійсно пояснював кризу західної культури зростанням політичної ролі мас і на початок ХХ століття така ідея мала своє підґрунтя. Однак, наприкінці століття ситуація принципово змінилася. Зокрема К. Леш пише: «сьогодні саме еліти. і є тими, хто втратив віру у цінності. « [3, с. 23]. Тобто кінець століття, з позиції автора, більше характеризувався повстанням еліт проти тих цінностей, якими керувалися попередні покоління,
Фото Капча