Еліта як продуцент інтелектуального капіталу нації

Йдеться також і про критичні зауваження щодо концепції «кінця історії», висловленої Ф. Фукуямою. Шведські дослідники наголошують на наявності похибки у подібному тлумаченні історичного процесу, адже ця концепція орієнтована саме на статичну модель дійсності, котру недоречно плутати з дійсною реальністю. В сучасному глобалізованому світі з його кризою ліберальної демократії, кризою економічних систем та іншими кризовими явищами концепт «кінця історії» до сить швидко та закономірно втрачає свою релевантність.

Запропонована шведськими дослідниками модель суспільної еліти репрезентує, на наш погляд, гармонійне поєднання не лише матеріально-фінансової складової капіталу, на яку спирається квазі-еліта сучасного українського суспільства та більшості пострадянських республік, але і духовних форм капіталу – знання, інформація, креативність – що лежать в основі соціального та культурного капіталів будь-якого суспільства. Подібна трансформація світоглядних настанов сприятиме, на наш погляд, реалізації не лише значно більш конструктивних програм соціального розвитку, але і формуванню дійсної меритократичної еліти (від лат. merit – заслуга, достоїнство), здатної до продуктивно-креативного перетворення соціального середовища.

Таким чином, в сучасних умовах завдання еліти як продуцента смислів, здатних забезпечити ефективний розвиток суспільства, полягає у реалізації якісної трансформації соціального – перш за все економічного – середовища країни та створення умов для його подальшого продуктивного розвитку. До того ж, в умовах сучасної України ще не створено такого надійного механізму відтворення матеріального капіталу, що ми його спостерігаємо в західному світі. Саме тому ми продовжуємо функціонувати у «паралельних економічних всесвітах». Та модель економічного розвитку, яку західні суспільства переосмислюють та трансформують, в Україні повною мірою ще навіть не сформувалась.

Однак, вплив елементів нетократичного устрою з необхідністю буде досить відчутним і в нашому с ередовищі, і для того, щоб українське суспільство не закрило собою у повній мірі ту нішу, що відводиться консумеріату – що власне сьогодні і відбувається – нагальною стає потреба реалізації принципово нових підходів до організації соціально-економічного середовища та параметрів його функціонування. Виконати це завдання здатна виключно еліта, котра мусить замінити той неефективний прошарок сучасного українського суспільства, що не відповідає жодному з критеріїв елітарності.

Разом з тим, нова еліта має зважати, що неефективність наздоганяючих тенденцій на практиці підтверджена вже багатьма азійськими країнами, такими як Японія, Сінгапур, Південна Корея та ін. Саме завдяки залученню принципово нових, порівняно з західними зразками, підходів та стратегій цим країнам вдалося досягти тих результатів, які ми спостерігаємо сьогодні. Тому сучасна Україна теж має не відтворювати зразки французького досвіду в організації сільського господарства чи фінського досвіду у сфері реформування освіти, а продукувати власні унікальні програми розвитку соціального середовища, які підійдуть саме нашій країні і дозволять максимально реалізувати творчо-креативний капітал саме нашого суспільства [12].

У контексті реалізації економічних реформ в сучасній Україні варто враховувати той важливий аспект, що «виживання в середовищі нетократів вимагає мислення в довгостроковій перспективі» [1]. Тому еліта повинна виконувати свою дійсну функцію – продукувати нові ефективні соціально орієнтовані смисли економічного та політичного поступу нації. Такий підхід передбачає формування нової моделі взаємодії еліта/народ, що Грунтуватиметься на вимогах та потребах сьогодення у галузі трансформації соціально-економічної структури суспільства. Відповідно, цілком закономірним стає усвідомлення такої нагальної потреби сучасності як формування позитивної національної ідентичності у сфері соціально-економічної політики, що вимагає залучення нестандартних, інноваційних підходів до вирішення структурно-організаційних проблем у сфері стратегій виробництва та економічного зростання.

Отже, тривала економічна анемія сучасного українського суспільства ставить його у ситуацію нагальної потреби пошуку максимально швидкого відгуку на соціально-економічні виклики сучасного світу. І, на наш погляд, у контексті таких відгуків найбільш продуктивно рухатися у межах стратегії врівноваження таких складових економічної політики суспільства як національні економічні інтереси, ефективні стратегії їх захисту, та їх пристосування до економічних стратегій глобального масштабу. Варто також зважити і на потребу синхронної врівноваженої орієнтації як на матеріалістичну складову економічних процесів, так і на духовні виміри економічної діяльності. Такий складний комплекс завдань здатна реалізувати тільки дійсна інтелектуальна еліта як продуцент креативного, соціально орієнтованого стратегічного мислення.