Еліта як продуцент інтелектуального капіталу нації

Разом з тим, сучасний світ періодично демонструє яскраві приклади дієвих еліт на рівні окремих націй (здебільшого східних країн), що здійснили досить відчутний прорив у сфері технологічного розвитку. В умовах же сучасної України, де ми маємо досвід «розстріляного Відродження» та тенденції до його повторення в умовах військової інтервенції з російського боку, елементарно не залишається ресурсів – ні духовних, ні матеріальних – для збереження статусу сучасної псевдо еліти. Країна має нагальну потребу у структурному оформленні дійсної інтелектуальної еліти, спроможної до формування та впровадження якісно нової стратегії суспільного розвитку.

Варто також зважати, що згідно останніх досліджень, на початку ХХІ століття важливим аспектом у розвитку сучасної елітології стає феномен нетократії. Зокрема, шведські дослідники О. Бард та Я. Зодерквіст у своїй роботі, присвяченій феномену нетократії, як нового типу еліти, наголошують: «нетократи – нова правляча еліта, вони управляють консумеріатом» [1]. В даному аспекті аналізу еліт ми переміщуємось у суто економічну площину, оскільки консумеріат являє собою нижчі прошарки суспільства, що орієнтовані виключно на споживацтво і, за визначенням, не можуть бути зараховані до еліти. Тобто важливим критерієм стає стиль економічної поведінки, саме він визначає належність до тієї чи іншої суспільної страти – елітарної або неелітарної.

Нижчий клас – консумеріат – автори змальовують як «рабів споживання», а нетократів позиціонують як «правлячий клас» інформаційного суспільства. Критерієм розмежування стає ціннісно-світоглядна орієнтація – на споживання (в тому числі споживання інформації) або на знання, адже консумеріат здатен оперувати виключно інформацією, тоді як еліта оперує саме знаннями. Автори нетократичної теорії наполягають, що «народні маси, обмежені в знанні, але з надлишком інформовані, приречені знаходитися в самому низу соціальної структури» [1].

Йдеться про те, що інформація більшою мірою стає засобом контролю суспільної думки та засобом її безпосереднього формування. Як це не парадоксально, але якраз інформація постає у вигляді своєрідної «димової завіси», адже в інформаційному просторі надзвичайно тяжко відрізнити істинну, дійсну «інформацію», тобто власне знання від звичайного інформаційного шуму: «в перехідний період чергової зміни парадигми, коли нетократія починає вступати в свої права, інформація постає у вигляді перманентно наявної димової завіси, крізь яку досить складно роздивитись що насправді відбувається» [1].

Дослідники здійснюють своєрідну реконструкцію історичної циркуляції еліт, демонструючи специфіку процесів зміщення монархії аристократичною елітою, аристократії – елітою буржуазною, проводячи паралелі із сучасним поступовим зміщенням буржуазної капіталістичної еліти – елітою нетократів. Подібний аналіз історичних даних дозволяє авторам дійти висновку, що перехідні етапи характеризуються відповідними альянсами еліт. Так, можна прослідкувати подібний альянс монархії з аристократією, альянс аристократії з буржуазією і сьогодні – альянс буржуазії з нетократією, перш ніж остання повністю змінить попередню.

При цьому важливо відзначити, що єдиним спільним критерієм для еліт усіх часів, згідно дослідження О. Барда та Я. Зодерквіста, є здатність до продуктивного використання знань. Таким чином, зважаючи на проаналізований матеріал, як в класичній теорій еліт, так і в більш сучасних її версіях присутній критерій знання як сфери компетентності, тобто такого знання, яке є продуктивним для розвитку суспільства, та вміння цим знанням ефективно оперувати. Відповідно, здатність до ефективної організації соціального простору та управління соціальними процесами так само залишається і сьогодні основним критерієм елітарності.

Отже, сучасна трансформація уявлень про еліту, її сутність та соціально-практичну роль, зберігає за нею статус продуцента ефективних соціальних рішень, статус колективного суб’єкта, здатного швидко та продуктивно реагувати на аномалії сучасно світу. Зберігається уявлення про еліту як продуцента соціально-значимих смислів, здатних забезпечити ефективний розвиток суспільства, що розкривається у здійсненні нею якісної та ефективної трансформації соціального середовища, а отже і створення умов для його продуктивного поступу. На жаль, та «еліта», яка сьогодні репрезентує Україну на міжнародній арені є носієм здебільшого суто консумерського типу світогляду і жодним чином не демонструє нетократичних тенденцій, тому цілком закономірно весь спектр господарсько-економічної активності країни пронизано непродуктивними економічними рішеннями та «стратегіями».

Згідно як класичної теорії еліт, так і більш сучасних її інваріантів більшість постсоціалістичних суспільств дійсно de facto не мають еліти, оскільки їхні «еліти» не відповідають по своїй суті вимогам до дійсної елітарності. Адже класики вважали елітою такий прошарок населення, котрий єднає в собі такі важливі складові як інтелект, влада та фінанси. Саме таке цілісне поєднання цих трьох елементів в межах єдиного суспільного прошарку є умовою можливості постання дієздатної суспільної еліти. В іншому ж випадку, еліта просто не може відбутися, так як не матиме необхідних для продуктивного розвитку суспільства важелів впливу на соціальні процеси.

У критичних умовах сучасності важливим чинником стає здатність еліти до інноватиності та інноваційних рішень. Адже як зазначають О. Бард та Я. Зодерквіст, дещо повторюючи Геракліта: «доведеться звикнути, що розкіш стабільності більше недоступна, і єдине, що є постійним – це зміни. Все тече. Соціальна та економічна стабільність, що раніше була нормою життя, тепер стане рідкістю та ознакою стагнації. Недостатньо просто думати або думати по-іншому. Тепер доведеться постійно переосмислювати ідеї та відкидати їх. Творче руйнування не знає відпочинку» [1].

З точки зору шведських аналітиків, капіталістична модель економічного світогляду розвивалася за принципом статичного уявлення про