Етносоціальні та демографічні процеси в Луцьку в 1919-1939 рр.

Важливим елементом дослідження демографічних та етносоціальних процесів у Луцьку в 1920-1930-х рр. є характеристика конфесійного складу його населення. У 1921 р. більшість населення Луцька складали юдеї – 14 860 осіб (70%), римо-католики – 3 331 (16%), православні – 2 692 (13%), інші – 274 (1%) [31, s. 30]. У 1931 р. юдеї продовжували утримувати чисельну перевагу, їх кількість становила 17 366 осіб (49%). Римо-католиків в Луцьку налічувалось 10 669 (30%), православних – 6 184 (17%), мешканців з іншим віросповіданням – 1 327 (4%) [28, s. 27]. Таким чином, можемо прослідкувати зменшення частки кількості юдеїв в місті на 19% та збільшення римо-католиків на 14%, православних – на 4%, та населення іншого віросповідання – на 3%. Що стосується зменшення частки євреїв, то основною причиною цього була активна еміграція представників цієї громади поза межі Польщі. Зростання майже втричі чисельності римо- католиків пояснюється значним притоком поляків із іншихвоєводств, натомість зростання майже вдвічі чисельності православних обумовлено приєднанням до міста навколишніх сіл, де проживали здебільшого українці.

На початку 1939 р. чисельність лучан зросла до 43 371 осіб. Римо-католики на той час уже складали майже 35% всіх мешканців (15 738 осіб) [34, s. 2. ]. Про темпи зростання цієї громади яскраво свідчать дані наведені у таблиці 1.

Під впливом міграційних та демографічних процесів 1920-1930-х рр. відбулися суттєві зміни у структурі конфесійної приналежності лучан. Зокрема, прослідковується найбільше збільшення чисельності римо-католиків, незначне – православних та значне зменшення частки юдеїв серед чисельності населення Луцька.

Збільшення кількості римо-католиків у Луцьку, пов’язано із політикою влади Другої Речі Посполитої, що спрямовувалась на збільшення чисельності польського елементу на Волині через переселення сюди поляків з інших регіонів країни. Поляки, що прибували на Волинь, займали посади в адміністративних органах, школах, державних і приватних установах, поліції [25, с. 101]. Причини зменшення частки юдейського населення серед жителів міжвоєнного Луцька з 70% у 1921 р. до 43% у 1939 р. [31, s. 30; 34, s. 2] слід шукати в державній політиці та еміграційних процесах. Польський уряд намагався всіляко обмежити вплив євреїв на суспільне та господарське життя. Про це, зокрема, свідчать закони щодо обмеження кількості євреїв у навчальних закладах, зменшення обсягів ритуального забою худоби, введення для євреїв обов’язкового недільного відпочинку, проведення політики зміцнення державного сектору в економіці [24, с. 88-112]. Все це активізувало еміграційний рух серед єврейського населення. Еміграції євреїв польська влада всіляко сприяла і підтримувала діяльність різного роду організацій, які займалися справою еміграції та юридично і фінансово допомагали євреям виїхати за кордон. Часто така еміграція була нелегальною. Еміграції євреїв була одним із важливих механізмів розвантаження міського ринку праці. Одним із перших таких товариств, яке діяло в Луцьку з 1921 р., було Палестинське еміграційне товариство [27, с. 147-148].

Виразні національні особливості мав характер зайнятості лучан. Більшість поляків були задіяні в органах влади, самоуправління, освітньої сфери. Українці, за виключенням представників інтелігенції, які працювали в різних громадських організаціях, домінували у сільському господарстві та ремісництві [4, арк. 5]. Більшість євреїв жила з дрібного ремесла та торгівлі (близько 80%). Що стосується євреїв, то такий характер їх зайнятості відповідав загальним тенденціям. Так, зокрема, у східних воєводствах країни на початку 1930-х рр. 80 з кожних 100 євреїв працювали у сфері торгівлі. На Волині вони були власниками майже 80% торгових закладів. Чимало з них займалися дрібними промислами кравецтвом, шинкарством, бляхарством, перукарством, перевезенням людей і товарів у містах тощо. Майже половина волинських лікарів і фармацевтів теж були євреями [24, с. 33]. Євреї складали найбільшу питому вагу у кооперативах. Так, на одного єврея, члена кооперативу, припадало 13 неохоплених кооперативним рухом, тоді як на одного поляка – 30, українця – 101, інших – 60 [23, с. 116].

Робітнича верства Луцька була представлена здебільшого українцями. У 1923 р. серед робітників луцьких підприємств українці становили близько 48%, поляки – 27%, євреї – 14%, чехи – 5%, росіяни – 4%, німці 2% [12, арк. 39]. Більшість цих підприємств належали євреям або чехам [5, арк. 19].

На початках у органах самоврядування і міської влади частка поляків була помітно нижчою. У 1919-1920-х рр. в магістраті міста Луцька працювало 198 особи, включаючи працівників підприємств, що належали місту. З них 46% були православними, 23% – римо-католиками, 6% – юдеями, 1% – лютеранами, 24% – з невідомим віросповіданням [13]. Проте уже в першій половині 1920х рр. ця картина стала швидко змінюватися. Поляки, що приїжджали до Луцька, призначалися на посади в сфері управління та освіти. Наслідком такої політики стало те, що у 1936 р. в магістраті Луцька працювало 59% осіб римо-католицького віросповідання, 29% – православного, 7% – юдеї, 1% – греко-католицького, та 4% – з невідомими даними про віру. За національною ознакою тогочасний склад магістрату був наступним: 108 поляків, 26 українців, 11 євреїв, 9 росіян, 1 чех, та 6 з незазначеною національністю. Загалом, частка римо-католиків серед працівників органів міського самоврядування, зросла з 1919 р. по 1936 р. на 36%, а до 1939 р. – на 43% [17, арк. 38-46; 18, арк. 45-52].

Відмітимо незначне представництво в органах луцького самоуправління євреїв,