Еволюційне тлумачення права у практиці європейського суду з прав людини

Викладені підходи західних дослідників актуалізують таку загальнотеоретичну проблему – співвідношення між категоріями динамічного, еволюційного й телеологічного (цільового) тлумачення. На думку Г. Христової, Європейський суд з прав людини не розрізняє концепції цільового (телеологічного) тлумачення Конвенції та еволюційного тлумачення й виходить із розуміння Конвенції як «живого інструменту» (англ. – “Convention as a living instrument”), що підлягає «динамічній інтерпретації» (інтерпретації у світлі сучасних умов). Згідно з цією концепцією, текст Конвенції є лише відправною точкою в розумінні прав і свобод, що захищаються нею [3, с. 5].

Водночас В. Гончаров пропонує виходити з того, що Суд, послуговуючись еволюційним тлумаченням, намагається з’ясувати, який зміст положення Конвенції повинні мати «у світлі сьогодення», тоді як під динамічним тлумаченням варто розуміти саме «результат, радикальну зміну (перегляд) офіційної правотлумачної позиції чи перетлумачення. Для динамічного тлумачення визначально, що воно є несумісним із попередньою інтерпретацією положення закону». Хоча, зазначає автор, інколи динамічне тлумачення означає «спосіб, що полягає у пристосуванні норми до обставин, які змінились. І тут поняття динамічного та еволюційного тлумачення є тотожними» [12, с. 119].

Причинами динамічного тлумачення у практиці Суду В. Гончаров називає такі: а) недоліки попереднього рішення чи групи рішень (невизначеність, неправильні наслідки, неузгодженість рішень між собою) ; б) зміни суспільного контексту (у межах однієї держа- ви-учасниці Ради Європи чи групи; розвиток міжнародного права чи права міжнародних організацій; розвиток правопорядку держав поза межами Ради Європи) [12, с. 178]. Можливо припустити, що у другому випадку тлумачення тяжіє до еволюційного, метою якого є пристосування змісту норми до нових обставин чи обставин, які змінилися.

Віце-президент Венеціанської комісії Я. Хельгесен, аналізуючи питання про розмежування понять динамічного та еволюційного тлумачення, зазначає: «Я б уважав за краще використовувати слово «еволюційний» у випадку, коли Суд дає відповіді на нові факти, соціальні зміни, питання, які ніколи не розглядались у Суді, тоді як «динамічна» інтерпретація, на мою думку, стосується передусім ситуації, коли суд дає нові відповіді на старі запитання» [10].

З урахуванням запропонованого «нюансування» значення динамічного й еволюційного тлумачення права, уважаємо, що ці поняття в більшості випадків можна сприймати як тотожні, що підтверджується практикою самого Суду. Водночас цільове (телеологічне) тлумачення є саме способом тлумачення [7, с. 287], тоді як еволюційний (динамічний) підхід до тлумачення зумовлює його результат, зокрема той зміст, який укладає Суд у загальні формули, що визначають гарантовані Конвенцією права людини.

Окрему загальнотеоретичну проблему становлять межі еволюційного тлумачення Конвенції, адже таке тлумачення напряму пов’язане з обсягом зобов’язань держави та сфери її відповідальності за порушення прав людини. На важливості цього питання наголошувалось і на семінарі «Які межі еволюційного тлумачення Європейської конвенції з прав людини?», організованому Європейським судом з прав людини у 2011 р. Цю проблему наочно характеризує еволюція підходу Суду до захисту соціально-економічних прав, які загалом Конвенцією не гарантуються.

А. Федорова вказує: «Суд не може обмежувати держави в проведенні своєї соціальної та економічної політики, визначенні форм соціального забезпечення, установленні видів і розмірів соціальних виплат. Однак Суд усе більш широко тлумачить конвенційні права, включаючи все більше соціальних аспектів, що зобов’язує держави, виконуючи його рішення, поступово розвивати своє соціальне законодавство та практику в тому напрямі, у якому вказує Європейський суд з прав людини» [13].

П. Рабінович і С. Федик уважають, що під час тлумачення повинен домінувати такий зміст норми Конвенції, який мали на увазі держави-учасниці під час підписання цього акта, а зміна соціальних і правових стандартів може впливати на інтерпретацію Конвенції лише настільки, наскільки використання таких стандартів не суперечить основній «ідеї» норми. Загалом еволюційне тлумачення, на думку авторів, ґрунтується на таких принципах: неможливість збереження уніфікованого підходу до розуміння положень Конвенції за умови значного поступу у практиці дер- жав-учасниць щодо закріплення в ній прав і свобод; 2) неприпустимість звуження наявного обсягу прав і свобод навіть за умови, що нова практика держав-учасниць пішла б цим шляхом; 3) непокладення на держави-у- часниці нових обов’язків, які в принципі не випливають зі змісту Конвенції; 4) заборона судової правотворчості, що може виражатись у «перекрученні» змісту норми, який мали на увазі держави-учасниці під час підписання Конвенції чи інших актів щодо прав людини [14, с. 100-105].

Еволюційний підхід до тлумачення Конвенції зумовив формування унікальної концепції Конвенції «як живого інструменту», що має важливе значення з огляду на ефективність і практичну значущість прав і свобод. У справі “Tyrer v. UK” (п. 31), Суд постановив, що «... Конвенція є живим інструментом, який... повинен тлумачитися у світлі умов сьогодення».

Як зазначає Дж. Летсас, у випадку Європейського суду з прав людини ідея Конвенції як «живого інструменту» має три особливості. По-перше, Суд ураховує «стандарти сьогодення» як важливого фактора у