Еволюційне тлумачення права у практиці європейського суду з прав людини

Показовою справою в поясненні еволюційного тлумачення й ролі Конвенції як «живого інструменту» є справа “A, B and C v. Ireland” (2010), яка стосувалась права на здійснення аборту. Суд пояснює, що «існування консенсусу вже давно відіграє роль у розвитку й еволюції захисту Конвенції.... Конвенція як «живий інструмент» має тлумачитись у світлі сучасних умов. Тому консенсус використовують для виправдання динамічного тлумачення положень Конвенції». У рішенні Суд також аналізує питання загальновизнаності стандартів і консенсусу між державами-учас- ницями у сфері дозволу абортів: «... усупереч твердженням Уряду, Суд уважає, що насправді є консенсус серед значної більшості Договірних держав Ради Європи у справі забезпечення можливості аборту за більш широким колом підстав, ніж надані відповідно до законодавства Ірландії. «.

Важливо, що в цьому рішенні Суд досліджує також еволюцію поглядів на заборону абортів крізь призму міжнародно-правових документів. Зокрема, він посилається на Резолюція ПАРЄ 1607 (2008) «Доступ до безпечних та законних абортів у Європі»: «Асамблея підтверджує право всіх людей, зокрема жінок, на повагу їх фізичної недоторканності і свободи розпоряджатися своїм тілом. У цьому контексті остаточне рішення про те, чи робити аборт, має бути питанням для самої жінки, яка повинна мати кошти для здійснення цього права в ефективний спосіб». Ця Резолюція демонструє зміну підходів у цій сфері, особливо порівняно з принципами Каїрської Міжнародної Конференції з народонаселення та розвитку 1994 р. [16].

На сьогодні Суд усе частіше апелює до тенденцій розвитку в галузі міжнародного права, незалежно від того, чи є відповідні документи обов’язковими і чи ратифікували їх більшість договірних держав. Суд брав до уваги таке: рекомендації та резолюції Комітету Міністрів і Парламентської Асамблеї, доповіді Венеціанської Комісії, доповіді Європейської комісії проти расизму, Європейську Соціальну Хартію, Хартію основних прав ЄС, Європейську конвенцію про імунітет держав, Конвенцію Ов’єдо про права людини та біо- медицину, Орхуську Конвенцію про доступ до інформації, Конвенції Міжнародної організації праці [15, с. 114].

Однак не всі фахівці так однозначно підтримують ті еволюційні перетворення, які характеризують зміни у тлумаченні такого критично значущого питання, як початок і кінець життя. Так, суддя Де Гаетано у своїй думці у справі “R. R. v. Poland” (2011), що частково не збігається, указує: «Суд уже зазначав, що питання про те, коли виникає право на життя, належить до меж розсуду, якими. зазвичай користуються держави в цій сфері, незважаючи на еволюційне тлумачення Конвенції як «живого інструменту», що повинен тлумачитися у світлі сучасних умов. На одному краю спектра скасування смертних вироків; на іншому краю право на життя ненародженої дитини залишається в підвішеному стані».

Варто відзначити, що насамперед еволюційне тлумачення, яке забезпечує зміну підходів до розуміння тих чи інших прав, стосується саме тих галузей, у межах яких швидко розвивається наука. На початку XXI ст. простежується тенденція до диференціації нового покоління прав людини, але водночас міжнародне співтовариство в особі Ради Європи поділяє точку зору, що певні обмеження все-таки повинні існувати. Деякі держави змінили своє законодавство на користь дозволу одностатевих шлюбів, евтаназії тощо. Специфіка проблем, пов’язаних із правами людини й біоетикою, полягає в тому, що заохочення й подальший розвиток певних галузей науки без розвитку адекватних юридичних механізмів матиме незворотні й важко передбачувані наслідки для всього людства [17]. Так, у справі “S. H. and Others v. Austria” (2011) Суд підкреслив, що галузь штучного запліднення, яка залежить від особливо динамічного розвитку науки та права, має перебувати під постійним контролем Держав-членів. П. Ра- бінович і С. Федик справедливо підсумовують, що специфіка внутрішньої природи еволюційного тлумачення зумовила полярність у ставленні до результатів його застосування відносно Конвенції. Досягнення уніфікованого сприйняття тих чи інших змін, які відбулися упродовж певного відрізку часу, супроводжується низкою труднощів. Саме цим пояснюється чи не найбільша критика тих рішень, які були прийняті на основі еволюційного тлумачення [14, с. 99].

Висновки. Отже, з урахуванням проаналізованого матеріалу можна зробити такі висновки. По-перше, еволюційний підхід випливає із самого сенсу Конвенції як каталогу прав людини, зміст яких еволюціонує разом із розвитком науки, техніки, моральними настановами суспільства тощо й полягає в інтерпретації права Судом у світлі умов сьогодення. По-друге, еволюційне тлумачення права Європейським судом з прав людини тісно пов’язане з телеологічною (цільовою) інтерпретацією і концепцією «практичних та ефективних прав людини» на противагу їх «теоретичному характеру й ілюзорності» (див. справу “Airey v. Ireland” (1979)). По-третє, еволюційний підхід передбачає з’ясування наявності консенсусу держав-учасниць Конвенції із ключових змін, які відбуваються в суспільному житті й уплив на зміст основоположних прав людини. Динамічний підхід також надає можливість Суду враховувати розвиток міжнародного права та його різні джерела під час тлумачення Конвенції. По-четверте, Суд усвідомлює необхідність «обережного» застосування еволюційного тлумачення прав людини, гарантованих Конвенцією, адже такий підхід може призводити до невиправданого розширення зобов’язань держав-учасниць за Конвенцією, що суперечитиме доктрині субси- діарності й «свободи розсуду» держав. Нарешті, по-п’яте, еволюційне тлумачення, яке використовує Суд, зумовлює необхідність активної позиції держави щодо забезпечення доступності інформації про практику Суду на національному рівні. Адже правозастосовці мають бути добре обізнані з динамікою підходу Суду до тих чи інших питань, що дасть їм змогу застосувати практику Суду як джерело права. Загалом уплив еволюційного тлумачення права Європейським судом з прав людини на національну правову систему, можливість інтерпретації правозахисних положень національного законодавства з урахуванням динамічного підходу у практиці Суду становлять предмет подальших ґрунтовних досліджень. Водночас тлумачення національних положень про права людини у світлі рішень Європейського суду з прав людини може стати надзвичайно важливим засобом упровадження європейських стандартів прав людини в юридичну практику України.