Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

До основних сфер життя суспільства відноситься його матеріально-виробнича сфера. Соціальна філософія, не зводячи всі основні причини існування суспільства до матеріального виробництва, системоутворюючим компонентом соціуму вважає саме його. Саме економічна сфера інтегрує всі компоненти суспільства в цілісність. Матеріальне виробництво необхідних для життя людини матеріальних благ – головна умова існування соціуму. Сутність матеріально-виробничої діяльності людини розкриває спосіб виробництва матеріальних благ, який забезпечує не тільки соціальні умови життєдіяльності суспільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного індивіда. Спосіб виробництва включає в себе, з одного боку, продуктивні сили, з іншого – виробничі відносини суспільства. В широкому розумінні продуктивні сили є єдністю людей, які здійснюють виробництво і засобів виробництва, за допомогою яких люди виробляють матеріальні засоби до життя. Виробничі відносини є відносинами між людьми у процесі виробництва. У першу чергу це відношення власності на засоби виробництва, які визначають соціальний характер і спрямованість суспільного виробництва. Зміна або перетворення відносин власності призводять до зміни і перетворення інших ланок виробничих відносин, що у свою чергу призводить до зміни соціального характеру способу виробництва і врешті-решт до зміни головних рис всього суспільства.

Одночасно виробничі відносини – це також відносини обміну діяльності між людьми на базі розподілу праці, що склався у суспільстві. Нарешті, до виробничих відносин відносяться відношення розподілу створених у суспільстві матеріальних благ, які розподіляються між учасниками виробництва. Виробничі відносини складаються, виходячи з об'єктивних потреб людей і потреб самого виробництва.

Зв'язок продуктивних сил і виробничих відносин полягає в тому, що успішний розвиток продуктивних сил можливий лише за умови, коли їх рівню розвитку й характеру відповідають певні виробничі відносини. У суспільному житті це знаходить своє конкретне вираження у загально-соціологічному законі відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Об'єктивна, матеріальна природа виробничих відносин тим і визначається, що формулюються вони не за волею і бажанням людей, а у відповідності зі станом наявних продуктивних сил. Одночасно виробничі відносини справляють активний зворотній вплив на розвиток продуктивних сил, які успішно розвиваються лише тоді, коли їх рівню розвитку і характеру відповідають адекватні виробничі відносини. Застарілі виробничі відносини стримують розвиток нових продуктивних сил, гальмують його.

Вирішальна роль у закономірностях способу виробництва належить соціальній діяльності людини, що створює і продуктивні сили і виробничі відносини, і саму людину. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціальна структура суспільства. В основному формування нового способу виробництва здійснюється стихійно.

Прагнучи задовольнити свої потреби, люди змушені поліпшувати знаряддя праці, вдосконалювати трудові навички, набувати нових знань, не замислюючись над кінцевим результатом тих змін, які вони вносять у зміст способу виробництва. Разом з тим, враховуючи системний характер організації суспільного життя, слід пам'ятати, що розв'язання проблем економіки не може автоматично розв'язати питання політичного життя, розвитку науки, освіти, морального стану суспільства. З іншого боку не викликає сумніву, що без певних політичних зусиль, адекватної вимогам часу законодавчої бази, морального прогресу унеможливлюється формування необхідних економічних структур.

За умов сучасної науково-технічної революції, яка з середини XX ст. є якісно новим етапом науково-технічного прогресу, дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, революція в якій полягає в тому, що вона (наука) стала безпосередньо продуктивною силою, а виробництво як таке з простого процесу праці все більше стає технологічним застосуванням науки. Комп'ютерізація та інформатизація всього життя суспільства нині виступають вирішальним напрямком науково-технічної революції, соціальна сутність якої пов'язана передовсім з істотними змінами у місці і ролі людини у виробництві, характером і змістом її праці. Інакше кажучи, людина стає науково-мислячим організатором і керуючим виробничими процесами. Для філософського аналізу головне в даному процесі – те, що змінилося становище і роль людини у світі, її взаємовідношення з природою і технікою.

3. Соціальна сфера життя суспільства. Соціальне – це все те, що характеризує спільне існування людей і є відмінним від їхньої природної, фізико-біологічної основи. Носіями соціального виступають люди і продукти їхньої символічної діяльності. Але це не проста сукупність індивідів, що взаємодіють між собою і тому перебувають у певних зв'язках і відношеннях. У цій сукупності виникають певні групи, спільності, які відрізняються одна від одної і знаходяться між собою і суспільством у цілому в різноманітних співвідношеннях. Загальноприйнятим є розуміння малих, середніх і великих соціальних груп та їхньої ролі у розвитку суспільства. До малих груп належать, передовсім, сім'я, невеликі виробничі колективи, шкільні класи тощо. Більш численними об'єднаннями людей