Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Як цілісна система суспільного управління політична сфера має об'єктивні закони свого розвитку і функціонування, певні принципи. До останніх належать: цілісність політичної системи, вузлове місце держави в цій системі, особлива роль політичних партій. Чим більш розвиненою є політична сфера, чим адекватніше відображає вона різноманітність потреб суспільства, тим ефективнішою постає реалізація закладених у суспільному устрої об'єктивних потенцій його розвитку. Якщо у матеріально-виробничій сфері розкривається трудова діяльність людини в її власній сутності, якщо у соціальній сфері розкривається життєдіяльність суспільства з боку спільностей, то у політичній сфері суспільство постає як певна сукупність організацій. Тим самим вихідне уявлення про суспільство доповнюється, поглиблюється, конкретизується, так само, як і уявлення про людину, котра в контексті політичної сфери виявляє себе в якості суб'єкта, що здійснює функцію управління суспільством.

Нормальне громадянське життя суспільства передбачає наявність політичної свободи, яка підпорядковується нормам права. Іншими словами, політична свобода полягає в тому, щоб у своїх соціально значимих вчинках бути залежним насамперед від законів. Там, де існує свобода совісті, кожна окрема людина може вимагати, щоб їй надали можливість іти за власними інтересами і переконаннями, зрозуміло в межах правових норм, що є чинними для даного суспільства. Висока гідність людини полягає в тому, щоб бути свободною. Дух ліберальної демократії породжує в людях почуття соціальної справедливості і власної гідності. Демократичний державний устрій, визначаючи людину самостійною, вищою цінністю, передбачає визнання за нею права на ініціативу, віру в те, що вільна людина спроможна зробити правильний вибір.

5. Духовна сфера життя суспільства. Формування соціуму як такого завершує найвеличніша сфера життєдіяльності суспільства і людини – духовна сфера. Адже духовне просякає усі сфери суспільного життя – економічну, соціальну, політичну, суто духовну, тобто доповнює, добудовує, продовжує буття людини. Багатогранність духовного життя суспільства не обмежується різними проявами свідомості людей, їхніх думок і почуттів, хоча їхня свідомість є стержнем, ядром їх особистого духовного життя і духовного життя суспільства. До основних елементів останнього можна віднести духовні потреби, спрямовані на створення і споживання відповідних духовних цінностей, а також духовну діяльність по їх створенню і в цілому духовне виробництво.

Суспільні умови для виникнення та задоволення тих чи інших духовних потреб зумовлюються передовсім характером пануючого політичного ладу та його ставленням до громадянського суспільства, станом суспільної свідомості за даної доби, культурним рівнем суб'єкта потреб тощо. Основою духовного життя суспільства є духовна діяльність, головними спонукальними силами якої виступають духовні потреби. Будь-яка духовна діяльність обумовлюється духовними відносинами. Виокремлюють такі види духовних відносин як пізнавальні, моральні, естетичні, релігійні, а також духовні відносини, що виникають між учителем і учнем, вихователем і тим, кого він виховує. Ці відносини виявляються у повсякденному міжособистісному спілкуванні людей, у тому числі сімейному, виробничому, міжнаціональному і т. п.

Сукупним продуктом духовного виробництва, ядром духовного життя суспільства виступає суспільна свідомість людей, яка представляє собою сукупність почуттів, настроїв, художніх і релігійних образів, різноманітних поглядів, ідей і теорій, що відображають ті чи інші сторони суспільного життя. Водночас свідомість виступає не просто як відображення буття, сторона людської діяльності, а як саме людське життя, його вимір. Інакше кажучи, свідомість буттєва, що дає підстави стверджувати, що суспільна свідомість виступає не тільки ідеальним образом суспільства, регулятивом його діяльності, але і як саме життя суспільства, саме суспільне життя. Поза свідомістю не можна уявити собі процес суспільного життя, зрозуміти поступ історії, пояснити її події.

Маючи певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може не тільки відображати його, а й певним чином творити, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття. Йдеться передовсім про активний зворотний вплив суспільної свідомості на суспільне буття. Через традиції, звички, науку та ідеологію суспільна свідомість спрямовує його по одному із можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Здійснюється це шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності.

Будучи надзвичайно складним явищем, суспільна свідомість має розгалужену структуру. Якщо розглядати її під кутом зору рівня, глибини відображення суспільною свідомістю соціальної дійсності тоді в якості основних структурних елементів виділяються суспільна психологія та ідеологія. Виростаючи безпосередньо під впливом конкретно-історичних умов соціального буття, суспільна психологія постає сукупністю почуттів, настроїв, звичаїв, традицій характерних для даного суспільства в цілому і для кожної з великих соціальних груп. На відміну від суспільної психології, ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно-структурній формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Іншими словами, ідеологія є більш високим у порівнянні з суспільною психологією рівнем суспільної свідомості – рівнем теоретичного відображення світу, рівнем, що слугує своєрідним механізмом приведення ідей в дію, активізації людей.

У практичній діяльності людини теоретичний рівень суспільної свідомості (ідеологія) і буденний рівень (суспільна психологія) перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності. Для характеристики різних боків суспільної свідомості використовуються і такі поняття, як «буденна свідомість» і «масова свідомість». Буденну свідомість визначають як повсякденну, практичну свідомість, вона, як правило, відображає світ на рівні явищ, а не його сутнісних зв'язків. У свою чергу масова свідомість інтегрує в собі духовно-ідеологічне і буденно-психологічне відображення об'єктивної дійсності, здатна поступово піднятися до рівня теоретичного усвідомлення ролі особистості у життєдіяльності соціуму. Поряд з соціальною свідомістю виокремлюють свідомість індивідуальну, яка є відображенням суспільного буття окремою людиною через призму конкретних умов його життя і діяльності. Інакше кажучи, індивідуальна свідомість – це своєрідний сплав загального, особливого та одиничного у свідомості особи. Індивідуальна свідомість будь-якої людини формується і розвивається на основі суспільної свідомості.

У сучасній соціальній філософії виділяють такі форми суспільної свідомості, як політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну, наукову і філософську. Кожна з них відображає певні боки суспільного життя. Ці форми виникають неодночасно, а у міру того як, по-перше, ускладнювалося суспільне буття, по-друге, збагачувалися пізнавальні можливості людини. Розрізняються між собою форми суспільної свідомості за об'єктом відображення. В кожній з них переважно відображається той чи інший бік суспільного буття.

Історично першою формою суспільної свідомості є моральна свідомість, яка відображає існуючі в суспільстві моральні відносини. Адже ніякий колектив не може існувати, якщо його члени не дотримуються певних норм поведінки. Політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається у суспільстві. У правовій свідомості відображаються різні моменти правового життя суспільства, пов'язані з розробкою і практичним використанням тих чи інших правових норм і законодавчих актів. Естетичне відношення людей до оточуючого світу відображає естетична свідомість, одним з проявів якої є мистецтво. Природно, що кожна з форм суспільної свідомості відображає, прямо або непрямо, інші боки суспільного життя, оскільки всі вони тісно взаємопов'язані. Проте так званий «свій» об'єкт вона відображає і духовно освоює більше, ніж інші. У цілому суспільна свідомість виступає як деяка цінність, що відтворює цілісність самого соціального життя, яка полягає у нерозривному зв'язку всіх його боків. У процесі історичного розвитку відбувається подальша диференціація суспільної свідомості. Так, на сучасному етапі є всі підстави для виокремлення екологічної, а також економічної форми суспільної свідомості.

Відношення “людина-світ” як основна світоглядна проблема.

Поняття світогляду. Світогляд як духовно-практичне освоєння дійсності.

Структурні елементи світогляду: знання, цінності, норми.

Буденний і теоретичний світогляд, світосприйняття і світорозуміння.

Міфологія як тип світогляду.

Особливості релігійного світогляду.

Науково-філософський світогляд, його особливості.

Філософія, світогляд, наука.

Предмет філософії., її основні функції.

Проблема основного питання філософії. Форми його постановки і вирішення.

Монізм, дуалізм, плюралізм як принципи філософської рефлексії.

Гносеологічний оптимізм і песимізм, їх різновиди.

Сенсуалізм, раціоналізм, емпіризм, ірраціоналізм.

Діалектичний і метафізичний способи мислення: загальна характеристика.

Філософські школи Стародавньої Індії.

Філософія Стародавнього Китаю.

Давньогрецька натурфілософія (іонійський та італійський напрямки).

Атомістичний матеріалізм Демокріта.

Діалектика Геракліта.

Сократ, його місце в історії світової філософії.

Філософія та соціально-політичні погляди Платона.

Філософія Аристотеля.

Основні напрямки філософії елінізму: епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм.

Особливості та основні етапи розвитку середньовічної філософії.

Проблеми співвідношення віри і розуму, одиничного і загального в середньовічній філософії.

Філософія доби Відродження.

Дуалізм і раціоналізм Р. Декарта.

Емпірико-індуктивна філософія Ф. Бекона.

Основні риси філософії Просвітництва.

Теоретична та практична філософія І. Канта.

Ідеалістична філософська система та діалектичний метод Г. Гегеля.

Антропологічна філософія Л. Фейербаха.

Формування та характерні риси філософії марксизму.

Західна філософія к. XIX – п. XX ст. : основні напрямки.

Філософія просвітительства в Україні. Григорій Сковорода.

Основні форми буття. Специфіка людського буття.

Матерія як гносеологічна категорія.

Простір і час як форми існування матеріального світу.

Рух як спосіб існування матерії.

Поняття і структура свідомості.

Діалектика як система категорій, законів та принципів.

Зміст основних категорій діалектики: загальне і одиничне, сутність і явище, зміст і форма, можливість і дійсність.

Поняття закону. Основні закони діалектики.

Структура пізнавального процесу.

Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.

Проблема істини у пізнанні та бутті людини.

Практика як основа, критерій та мета пізнання.

Наука як вища форма пізнання. Критерії наукового знання.

Поняття методу та методології. Класифікація методів.

Поняття суспільства. Основні функції суспільства.

Соціальна структура суспільства: сутність, історичні тенденції розвитку.

Суспільство і природа: історичні форми взаємодії.

Основні сфери суспільного життя людини: матеріально-економічна, соціально-політична, духовно-культурна.

Характеристика матеріально-економічної сфери суспільного життя.

Поняття суспільного виробництва, його структура та види.

Соціально-політична сфера суспільного життя, її характеристика.

Специфіка суспільно-духовної сфери.

Суспільна свідомість та її структура.

Історичні типи суспільства.

Ідея прогресу в історії. Критерії суспільного прогресу.