Філософія

Щодо крайнього раціоналізму, то він також не витримує критики. Середньовічний схоластичний раціоналізм, що знайшов своє відображення в релігійно-ідеалістичній філософії Фоми Аквінського, цілком заперечував будь-яке емпіричне спостереження над явищами природи і був прагненням «раціонально обґрунтувати буття Боже». Галілей наводить приклад, коли вчений-схоласт прийшов до анатома і попросив показати, де знаходиться центр, до якого сходяться всі нерви. Коли анатом показав йому, що вони сходяться до людського мозку, то чернець відповів: «Дякую тобі, це так переконливо, що я б тобі повірив, якби Арістотель не написав, що вони сходяться до серця». Ф. Бекон порівнював схоластів з павуками: «Схоласти, мов павуки, плетуть свої хитрі словесні тенета, зовсім не турбуючись про те, чи відповідає їх хитре мудрування дійсності, чи ні». Необхідно, однак, наголосити, що до числа прихильників раціоналізму у свій час належали такі мислителі, як Декарт, Лейбніц, які розробили логіко-математичний метод пізнання, висунули багато цінних ідей.

Але в світоглядному і методологічному значеннях некоректно відривати, “розводити” раціональне та ірраціональне в різні площини. Як немає буття без небуття, необхідності без випадковості, так немає у філософії раціонального без ірраціонального. Їх свідоме заперечення (в гносеологічному аспекті) веде до трагічних наслідків: виникає хибна теоретична схема протистояння буття і свідомості, формується помилкове уявлення про універсум і місце людини в ньому. Раціоналіст використовує ірраціональне в пізнанні, як ірраціоналісти використовують раціональне. Тому не можна відкидати ірраціоналізм як щось невартісне, вторинне.

Насправді чуттєвий і раціональний моменти – це дві сторони єдиного пізнавального процесу. Логічне мислення завдяки праці і мові історично виникає з конкретно-образного, чуттєвого пізнання. Воно і зараз не може бути реалізованим без усного або письмового слова або якого-небудь іншого умовного позначення.

Символічні й метафоричні смисли у філософії.

Смисл – філософська категорія, що позначає значення певного предмета. Це цілісний вміст виразу, що сам визначає значення елементів та частин цього виразу. Поняття смислу залежить від наших знань про предмет.

Фреге (стаття «Про смисл та значення») : протиставляє смисл та значення. Значення (денотат) – сам позначуваний предмет, а смисл – інформація про предмет (сигніфікат чи десигнат). Проте смисл не є просто уявленням, оскільки несе в собі не просто суб’єктивний образ предмета, але певну загальнозначущу інфо. Смисл не належить ні внутрішньому світу людських уявлень, ні зовнішньому світу предметів – як об’єктивна сутність (=ейдос) він створює «третій світ». Звідси: трикутник Фреге (семантичний трикутник) – розрізнення смислу (поняття), значення (предмета) та імені (слова). Один і той же смисл може виражатись по-різному не лише в різних, але навіть в одній і тій же мові.

Гуссерль: значення = лінгвістично оформлений смисл, який сам по собі є інтенцією. Він зближує смисл і значення, але протиставляє їх референту.

Вітгенштейн: визначальна роль контексту при виявленні смислу.

На відміну від тих, хто стверджував відмінність понять смисл та значення, Ф. Шлейєрмахер наголошував на їх тотожності, зокрема на рівні речення (значення окремого слова та всього речення розділяв і Г. Фреге)

Використання метафор: щоб приховати смисл; ускладнити життя (стимул для людини, втіха першовідкриття) ; у межах філософії – виклик людини (Сартр).

Дэвидсон отмечает, что существует разница между тем, что значат слова, и тем, чего достиг говорящий путем использования этих слов. «метафоры часто помогают нам заметить те свойства вещей и предметов, которые мы раньше не замечали;... они раскрывают нам поразительные аналогии и сходства «.

Серль проводит различение между значением предложения и тем, что подразумевает человек, произнося это предложение. Метафорическое значение – это всегда значение высказывания говорящего». Серль отбрасывает идею, что предложение, фраза или слово могут иметь два отдельных смысла: буквальный и метафорический – смысл предложения остается тем же независимо от того, как мы будем интерпретировать его. Подход Серля требует проделать три шага в процессе понимания метафорического высказывания. Их условно можно сгруппировать в две фазы, соединяя второй и третий шаг, описанный Серлем: 1. слушатель должен решить, имеет он перед собой М. или нет. 2. слушатель должен «вычислить» смысл говоримого, отличающегося от смысла предложения. (второй шаг) человек должен подобрать набор возможных интерпретаций предложения, (третий шаг) необходимо сузить этот набор возможных интерпретаций до одной.

Символ – це знак чи зображення певної речі для позначення якості предмета, умовний знак певних понять, ідей та явищ. Тісно пов'язаний з такими категоріями як художній образ, алегорія та порівняння. Має первинне та приховане/таємне значення, а також залежить від суб’єкта.

Стародавня Греція: символ позначає речовий знак, що має таємний смисл для групи л, об’єднаних навколо якогось культу. хрест – символ хр-ва.

Лосєв: символ – субстанціальна тотожність ідеї та речі. Будь-який символ включає в себе річ (образ), але не зводиться до нього, оскільки передбачає присутність певного смислу, що нерозривно пов'язаний з образом, але не є йому тотожним. образ та смисл складають 2 ел-ти символу.

Кассірер: відносить до символічних форм широкий клас культурних явищ, таких як мова, міф, релігія, мистецтво (+ Кант), наука.

Шеллинг: Смысл символа нельзя дешифровать простым усилием рассудка, в него надо «вжиться». Именно