Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Різносторонній вчений і філософ народів Середньої Азії Ібн-Сіна народився в містечку Афшані поблизу Бухари. Наукова діяльність його проходила в Бухарі і Ірані. Труди Ібн-Сіни багаточисельні і різноманітні по тематиці. Головними з них вважаються “Медичний канон”, “Книга зцілення”. На рідній йому мові дарі, на мові предків сучасного таджицького народу, Ібн-Сіна написав коротку філософську енциклопедію “Книга знання”.

Вчення Ібн-Сіни направлене проти догм ісламу і релігійно-ідеалістичної філософії, однак в умовах раннього середньовіччя і пануючого монопольного положення релігійної ідеології існування відверто матеріалістичних філософських вчень було неможливе. Тому передові мислителі цієї епохи, пробиваючи дорогу прогресивним матеріалістичним, атеїстичним переконанням, вимушені були декларувати визнання бога, широко застосовувати релігійну термінологію. Це характерно і для вчення Ібн-Сіни, в якому богу відводиться роль вічного першоджерела дійсності.

Філософію Ібн-Сіни визначає як науку про абсолютне буття; предметом її він вважав не окремі вияви буття, а буття взагалі, як таке. Філософська система Ібн-Сіни складається з фізики – вчення про природу; логіки – вчення про методи пізнання природи і людини; метафізики – вчення про пізнання буття.

Обгрунтовуючи взаємозв’язок підрозділів своєї системи, Ібн-Сіна вказував, що фізика озброює логіку ідеєю причинності; логіка фізику методом пізнання природи; метафізика ж, спираючись на фізику і логіку, вивчає буття загалом. 

Ібн-Сіна вчить, що необхідним абсолютним буттям, першою дійсністю є бог; матеріальний же світ виник мимовільно шляхом еманації (“виливання”) з бога. Ібн-Сіна визнає об’єктивне існування матерії, природи, її вічність, несотворимость і нескінченність. Ознакою матеріальності Ібн-Сіна вважає протяжність і безперервність; він спростовує ідею існування пустоти, простору поза матерією, доводить нерозривність форми і матерії, підкреслюючи, що тілесна форма укладена в самій матерії і незалежно від неї існувати не може.

Багато уваги Ібн-Сіна приділяв обгрунтуванню законів і форм логічного мислення, розкриттю ролі розуму (абстрактного мислення) і органів чуттів в пізнанні людиною зовнішнього світу.

Теолого-ідеалістичні положення в філософській системі Ібн-Сіни про бога і еманацію з нього матерії є по суті лише вимушеною даниною релігійній ідеології, що панувала. “Надприродна” субстанція, згідно з вченням Ібн-Сіни, не має якого-небудь впливу на явища в природі. Бог здійснює лише перший поштовх, після якого йому нічого робити, оскільки далі світ розвивається по своїх власних законах. Вчення Ібн-Сіни, характерне своєю матеріалістичною спрямованістю, було вершиною розвитку філософії того часу. Не випадково тому в XI віці, коли боротьба між реакційною релігійно-ідеалістичною течією і прогресивними вченнями небувало загострилася, мусульманський богослов, що жив в Багдаді Газалі (1059-1111), пов’язаний з реакційною течією в арабському арістотелізмі, виступив з направленою в основному проти філософії Ібн-Сіни книгою “Спростування філософів”. У ній Газалі захищав вчення ісламу про витвір світу богом “з нічого”, про безсмертя душі, про нездатність людського розуму пізнати світ і т.п. Газалі спростовував вчення Ібн-Сінипро матерію, про незалежний від бога її розвиток, про смертність людської душі і інше.

У захист філософії Ібн-Сіни, з критикою догматичних принципів ісламу і релігійно-ідеалістичної філософії виступив Ібн-Рошд (1126-1198 ), що написав у відповідь на роботу Газалі “Спростування філософів” книгу “Спростування спростування”. Ібн-Рошд жив в період розквіту арабської культури на мусульманському заході в державах, що займали територію сучасної Іспанії. Він народився в Кордові, служив суддею в Севільї і Кордові, помер в Марокко.

Ібн-Рошд був широко відомий своїми коментарями до трудів Арістотеля. Він очищав роботи Арістотеля від нашарування неоплатонізму, розвивав далі елементи матеріалізму, що містився в них.  Відмічаючи цю сторону діяльності Ібн-Рошда, А.І. Герцен писав: “...Аристотель був похований під розвалиною стародавнього світу доти,  поки аравитянин (Ібн-Рошд) не воскресив його і не привів в Європу, що грузнула у темряві неуцтва...”. 

Критично переробляючи філософські праці попередників і сучасників, Ібн-Рошд написав велике число оригінальних, великих творів: “Про перший двигун”, “Міркування про розум”, “Про згоду релігії з філософією” і інш. У труді “Спростування спростування” Ібн-Рошд, критикуючи Газалі, по ряду питань розвиває філософію Ібн-Сіни.

У філософській системі Ібн-Рошда, як і у Ібн-Сіни, бог фігурує як необхідне буття, першої дійсності всього існуючого; але бог, згідно з філософією Ібн-Рошда, не здатний створити що-небудь, чого не існувало б у вигляді можливості у вічно існуючої матерії, що розвивається за своїми внутрішніми законами.

Ібн-Рошд, розробляючи свою філософську систему, роль бога в ній як джерела матерії зводить на ніщо. Він залишає бога збоку і зосереджує свої зусилля на доказах матеріальності і субстанційності світу, незалежності існування світу ні від кого і ні від чого.

Ібн-Рошд долає арістотельський відрив форми від матерії, обгрунтовує єдність матерії і форми, неможливість існування як неоформленої матерії, так і форми без матерії, поза матерією. Матерією він вважає внутрішній стан тілесних речей, а формою їх зовнішній вияв. Ібн-Рошд бачить в матерії основу нескінченного різноманіття речей і явищ, що складають Всесвіт. Відкидаючи релігійні вигадки про витвір богом світу “з нічого”, Ібн-Рошд доводить, що матерія вічна, несотворима і незнищена; ніщо в матерії не зникає і не виникає, виникаючі в природі зміни являють собою лише результат нових співвідношень вічних елементів матерії.

Наполягаючи на вічності матерії, Ібн-Рошд ствердно вирішує і питання про вічність розвитку,руху,