Філософя, її предмет і роль в суспільстві

Микола Коперник (1473-1543) в своїй книзі “Про обертання небесних сфер”, опублікованій в 1543 році, висунув гіпотезу про обертання Землі навколо Сонця і навколо своєї осі і тим самим поставив під сумнів істинність геоцентричної гіпотези, що розділялася церковниками Птолемея, згідно з якою в центрі світу ніби знаходиться Земля, а навколо неї обертаються Сонце і планети. Вказуючи на велике значення книги Коперника для розвитку науки, Енгельс писав: “Революційним актом, яким дослідження природи заявило про свою незалежність... було видання безсмертного витвору, в якому Коперник кинув – хоч і боязко і, так би мовити, лише на смертному одрі – виклик церковному авторитету в питаннях природи. Звідси починає своє  літочислення, звільнення природознавства від теології... З цього часу гігантськими кроками йде також і розвиток наук...”  . 

Услід за Коперником виступили такі чудові мислителі тієї епохи, як Джордано Бруно (1548-1600), самий великий представник матеріалістичний філософії епохи Відродження, і Галілео Галілей (1564-1642), що по праву що вважається фундатором природознавства. Характерною рисою вчення і діяльності цих великих мислителів епохи Відродження є їх боротьба проти духовної диктатури церкви і ідеалізму, відстоювання матеріалістичного світогляду, підкреслення вирішальної ролі досвіду в пізнанні людиною природи. 

Джордано Бруно був мислителем, що філософськи  обгрунтував вчення Коперника і узагальнив в основному з позицій матеріалізму природничі відкриття епохи Відродження. Визнаючи первинність матерії, він розвинув чудову думку про те, що Всесвіт нескінченний і безмежний, єдиний і різноманітний, що він вічний і невичерпний в своїх виявах. Існують, говорив Бруно, незліченні сонця і незліченні землі, які кружляються навколо своїх сонць подібно нашій планеті. Жоден з цих незліченних світів нескінченний, але в той же час єдиний Всесвіт не створений богом. Всесвіт вічний. “Він не знищується, – писав Бруно, – бо немає іншої речі, в яку він міг би перетворитися, оскільки він є всякою річчю. Він не може поменшати або збільшитися, оскільки він нескінченний. Як нічого не можна до нього додати, так нічого не можна від нього відняти...”  . 

Бруно рішуче порвав з всіма ідеалістичними переконаннями про світобудову, що панували в середні віки. Він спростував і відкинув як непотрібне дрантя всі церковні догми про створення світу, про початок світу, що ніби мав місце, і грядущий його кінець. Доводячи вічність Всесвіту, Бруно підкреслював необхідність історичного розгляду його складових частин. Ця чудова ідея свідчить про наявність в його філософії елементів діалектики. Що це саме так, показує і твердження Бруно про єдність і суперечність кінцевого і нескінченного, цілого і частини. Цю думку Бруно не мав можливості обгрунтувати детально, але сама ідея про єдність кінцевого і нескінченного і про протиріччя між ними як джерело руху в природі геніальна. Пізніше вона була повністю підтверджена.

Матеріалістично вирішував Бруно і питання про пізнаваність світу. Пізнання, з його точки зору, є правильним тільки в тому випадку, якщо воно засноване на вивченні природи. Істинне знання може бути дане лише наукою. Доводячи пізнаваність світу, Бруно в той же час висловлював окремі думки про пізнання як історичний процес. Він був одним з найбільш яскравих представників матеріалізму епохи Відродження. Католицька церква, як відомо, жорстоко розправилася з геніальним мислителем. У 1600 році його стратили.

На межі XVI-XVII віків матеріалістичний світогляд, що відроджувався, був представлений також у творах Галілео Галілея – різносторонньо освіченого вченого, багато що зробившого в галузі математики, астрономії, механіки, фізики. Будучи прихильником вчення Коперника, Галілеї в своїх поглядах на світобудову виступив як захисник свободи дослідження природи. Він, як і Бруно, послідовно відстоював вчення про первинність матерії і стверджував, що матеріальний світ знаходиться в стані вічного руху і зміни. Матеріалізм Галілея виявився і в тому, що він рішуче боровся проти помилкових авторитетів минулого, бачив  критерій істинності в досвіді і розумі людини.

Як свого вчителя він відкрито визнавав самого великого матеріаліста Стародавньої Греції Демокріта. Галілей відроджував атомістичний матеріалізм Демокріта, його вчення про атоми як складові частки всіх матеріальних тіл. Він заклав основи метафізичного, механічного методу в природознавстві, що став згодом (в XVII-XVIII вв.) пануючим методом вивчення природи.

Матеріалізму Бруно, Галілея і інших філософів епохи Відродження властиві історично неминучі обмеженість і непослідовність. Деякі з цих мислителів, в тому числі і Галілей, схилялися, наприклад, до визнання першого божественного поштовху і говорили про його роль в первинному розташуванні світил. Не завжди послідовними вони були і в критиці релігії. Однак все це не поменшує найбільшої історичної ролі цих найбільших мислителів епохи Відродження, що виступили проти ідеалізму і релігії, в захист матеріалістичного світогляду. Зазнаючи жорстокого переслідування з боку католицької церкви, вони показали чудові зразки мужності в боротьбі проти реакційної ідеології феодального суспільства, що відживало. 

 

1. Гуманізм

D. Humanismus

Е. Humanism

F. Humanisme

Es. Humanismo

Система переконання, що історично змінюється, що визнає цінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей, що вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів.

2. Секулярізация

D. Sakularisation

Е. Secularization

F. Secularisation

Es. Ceculiarisacion

Історичні етапи вивільнення всіх сфер життєдіяльності суспільства і особистості від релігії, позбавлення релігійних інститутів соціальних функцій.

3. Антропоцентризм

D. Anthropozentrismus 

Е. Anthropocentricism, Anthropism

F. Anthropocentrisme

Es. AntroposentrismoПереконання, згідно з яким людина є центр і вища мета світобудови. Вчення про природу (сутності) людини, яка служить початковою точкою і центральним предметом розгляду.

 

1. Які соціально-історичні умови виникнення філософії Відродження?
2. У чому суть гуманізму Відродження, що стверджувався в філософії Відродження?
3. Що таке антропоцентричне мислення, в чому його суть?
4. Чому пантеїзм виступає специфічною рисою філософії Відродження?
5. У чому складається суть матеріалістичного вчення Коперника, Бруно, Галілея?

 

1. Антология мировой философия. т.1. Часть 1,2,3. – К., 1991,1992.
2. Антология мировой философии. – М., 1969.
3. Введение в философию: Учебник для вузов. У 2 ч. – Ч.1. / Под ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1989.
4. История философии в кратком изложении. – М., 1991.
5. Краткий очерк истории философии. – М., 1986.
6. Кузнецов В.Г., Кузнецова И.Д., Миронов В.Д., Момджян К.Х. Философия. Учебник. – М.: ИНФРА – М., 1999.
7. Мир философия. Часть 1. – М., 1991.
8. Немировская Л.З. Философия. – М.: МГУ, 1996.
9. Соколов В.В. Европейская философия XV-XVIII в. – М., 1985.
10. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І. В., Табачковський В.Г. Горак Г. І. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994.
11. Философия: Учебник / Под ред. проф. В.Н. Лаврененко – 2-е издание, испр. и доп. – М.: Юристъ, 1998. 
12. Философия. Часть 1. История философии: Учебное пособие для вузов / Под ред. В.И. Кириллова, С.И. Попова, А. Н. Чумакова. – М.: Юристъ, 1996.
13. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1988.