Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення

Комерційні банки створюють страхові фонди по всіх виданих кредитах, які можуть використовуватись для покриття непогашеної кредиторської заборгованості. Це забезпечує фінансову стійкість банку. Але встановлені НБУ розміри відрахувань в страхові фонди, на нашу думку, дещо завищені, бо до страхування віднесені не тільки ризикові активи банку, але й ті, які реально не містять ніякої загрози для банківської ліквідності і надійності.

В структурі пасивів комерційних банків значна частина залучених й запозичених ресурсів відноситься до платних. Тому від оптимізації платних пасивів банку в значній мірі залежить виконання ним зобов'язань перед їх власниками, а також і одержання прибутку (в результаті перевищення доходів від розміщення платних пасивів над сумою, необхідною для погашення своїх зобов'язань по виплаті процентів). Для оптимізації структури вкладень банку необхідне їх розмежування, можливі підходи до якого розкриті в роботі, виділення різних видів проблемних вкладень. Необхідно й окремо аналізувати кожний напрямок залучення платних пасивів, згрупувавши їх за рівнем депозитної процентної ставки.

Для дотримання й зміцнення фінансової стійкості комерційного банку важливо забезпечувати своєчасне і в повному обсязі покриття витрат, що здійснюється в грошовій формі, доходами від проведення операцій та надання банківських послуг. З цією метою в дисертації запропонована методика розрахунку відповідних внутрібанківських нормативів і співвідношень між ними. Серед них виділені співвідношення між сумою дохідних активів, дешевих вкладень, проблемних вкладень і загальним обсягом вкладень; між величиною залучених і запозичених коштів і платних пасивів; між доходами і сумою кредитових оборотів; між витратами і сумою дебетових оборотів.

В четвертому розділі – «Грошові надходження і платежі в процесі зміцнення фінансової стійкості банку» – досліджені два вузлових питання: дохідна база банку і використання факторів підвищення його прибутковості; банківські витрати та можливості їх скорочення.

В дисертації досліджені джерела формування валового доходу банку, фактори, що впливають на них. Основне місце в структурі валового доходу банку займають доходи від позичкових операцій.

Ставки процентів по банківських позиках істотно відрізняються від інших зобов'язань грошово-кредитного ринку, бо вони визначаються як його станом, так і в процесі переговорів між банком й клієнтом. В дисертації розкритий взаємозв'язок об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на ставку банківського процента, обгрунтовані пропозиції щодо врахування їх в кредитній політиці банку.

Крім процентних доходів, важливе місце в структурі валового доходу комерційних банків можуть займати надходження по цінних паперах. Величина доходу з цього джерела залежить від розміру й структури портфеля інвестицій й дохідності різних видів цінних паперів. Звернута увага на те, що в процесі аналізу доходів доцільно постійно співставляти можливості отримання доходів від цінних паперів з поточною потребою в забезпеченні ліквідності й фінансової стійкості банку.

В роботі розкрито, що підпорядкований збереженню ліквідності характер інвестиційних операцій комерційного банку ускладнює управління ними і посилює нерівномірність одержання доходів від цінних паперів в різні періоди. Ще значніші труднощі в аналізі таких доходів зумовлені тим, що вони виступають в кількох формах: проценти від облігацій; дивіденди від акцій; приріст вартості активів (зрозуміло, він може бути й негативним).

В дисертації проаналізовані резерви збільшення доходів комерційного банку від розрахунково-касового обслуговування клієнтів, від трастових, факторінгових, лізінгових операцій, доходів від побічної діяльності. Зростання банківських витрат, яке не узгоджується з збільшенням його прибутку, може істотно погіршити фінансовий стан навіть крупного комерційного банку. Тому їх менеджмент займає чільне місце в розробці тактики й стратегії банківської діяльності.

З метою застосування до кожного виду витрат специфічних прийомів управління в дисертації проведене їх групування, запропоновані шляхи зменшення як процентних, так і непроцентних витрат, що визначаються на основі їх аналізу. Аргументована послідовність пофакторного аналізу процентних витрат.

В п»ятому розділі – «Платоспроможність і ліквідність комерційного банку в механізмі зміцнення фінансової стійкості» – досліджені два вузлових питання: платоспроможність та її вплив на фінансовий стан банку; банківська ліквідність як фактор забезпечення фінансової стійкості комерційного банку.

В дисертації аргументовано, що для кожного конкретного банку істотне значення для зміцнення його фінансової стійкості має вирішення питання: в якій пропорції ризики мають формуватись за рахунок власного капіталу? Величина показника платоспроможності банку означає величину ризику, який бере на себе капітал банку, а іншу частину – залучений капітал його кредиторів.

При забезпеченні фінансової стійкості комерційного банку, як аргументовано в роботі, слід враховувати особливість, яка з точки зору покриття ризиків властива відносинам між банком і його кредиторами в складі підприємств, що мають в ньому розрахункові, поточні й депозитні рахунки. Зазначені юридичні особи найчастіше є не лише кредиторами, а й боржниками банку. При такій обставині ризики позичкових операцій банку безпосередньо залежать від ризику його кредиторів. Тому, на перший погляд, раціональним було б розділити порівну матеріальну відповідальність за банківські ризики між банком та його кредиторами з числа юридичних осіб. Але й у випадку невиправданого ризику в кредитуванні, коли позика не погашається боржником, він, як правило, перестає бути кредитором, бо на його рахунках немає коштів. В такій ситуації було б неправомірно ділити