Форма державного устрою

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

армії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від них конфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовий характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу не тільки на зовнішні справи. Так, сучасна Швейцарія має назву Швейцарська конфедерація. Ця країна й досі за конституцією (Федеральна конституція Швейцарської конфедерації 2000 р.) зберігає формальний статус конфедерації, хоч формою державного устрою є федерацією. Це дозволяє нам виділяти, принаймні, два різновиди конфедерацій. Залежно від реального суверенітету всі конфедерації можна поділити на юридичні і фактичні [12, с. 57].

Фактичною ж конфедерацією вважається така, де неухильно дотримується право суверенітету членів конфедерації. Прикладом фактичної конфедерації можна вважати Конфедерацію Південних Штатів під час громадянської війни в США 1861-1865 рр.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються (Австро-Угорщина, Швеція, Норвегія та ін.), або еволюціонують у федерацію (США, 1777-1787; Канада, 1867-1949; Німеччина, 1815-1866; Швейцарія, 1242-1848) та інші [12, с. 63].

Ознаки конфедерації:

договірна форма утворення;
збереження суверенітету держав, що входять до її складу;
тимчасовий характер утворення – задля досягнення певних цілей;
обмеженість предметів відання – питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб'єктами конфедерації. Розширити предмети відання можна лише за згодою всіх держав, що її становлять;
відсутність загальних для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону, конституції і громадянства;
відсутність загальних законодавчих, судових органів, системи управління, фінансової системи (фінансова основа – добровільні внески їх суб'єктів), тобто власної конфедеративної правової системи;
формування тільки тих загальних органів, котрі необхідні для здійснення завдань, визначених у договірних актах (наприклад, загального конфедеративного органу, що складається з представників суверенних держав) ;
ухвалення рішень загальних конфедеративних органів за принципом консенсусу (одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів) з подальшого ратифікацією таких рішень суб'єктами конфедерації; у разі незгоди з рішенням не настає ніяких санкцій, оскільки кожний суб'єкт конфедерації має право нуліфікації, тобто відмови у визнанні чи в застосуванні актів конфедерації;
наявність свободи виходу (права сецесії) зі складу конфедерації в кожного з її суб'єктів.

Ознаки конфедерації показують, що вона не є стійким утворенням. Тому у державно-правовій практиці вона здебільшого існувала як перехідна форма від співіснування незалежних держав до їхньої федерації або навіть до утворення нової унітарної держави.

Була спроба й іншого характеру – перетворити федерацію на конфедерацію. До неї вдавалися, щоб не допустити розпаду колишнього СРСР, проте й вона виявилася безрезультативною, тому що не знайшла порозуміння серед керівників держав колишніх союзних республік.

Конфедерацію не слід ототожнювати з державами, що об'єднуються на основі міжнародно-правового договору [13, с. 148]. На відміну від конфедеративної угоди, міжнародні договори укладаються й ратифікуються парламентами або главами держав (президентами або монархами). Положення таких договорів є юридично обов'язковими для держав-учасниць.

Характерними рисами конфедерації також є: єдність території, чи суміжність кордонів, подібність рівня розвитку економіки і навіть єдність валюти. Певними ознаками конфедеративності володіє ЄС, однак члени цього співтовариства не виражають офіційного прагнення до утворення конфедерації як форми державного устрою нової держави. Тим більше важко назвати конфедеративним таке утворення як СНД. Тут, поки, не знайшли свого реального втілення багато загальних цілей заявлених в Статуті СНД.

5. Імперія

Імперія (що з латинської мови означає «панування») – різновид складної держави, яка характеризується насильницьким об'єднанням територій суверенних багатонаціональних держав або їх частин. Особливі риси імперії: утворена в результаті експансії; складовими є адміністративно-територіальні одиниці – колонії, які не мають ознак суверенітету і не рівні за правовим статусом; двохступенева система органів державної влади (влада метрополії і колонії) ; центральний орган влади – імператор (глава держави), та місцеві органи – намісники, губернатори тощо, які призначаються імператором; правова система грунтується на принципах права метрополії; для правового статусу населення характерне дискрімінаційне становище представників не панівних націй, відсутність або обмеження політичних прав і свобод.

Імперія як форма державного устрою розглядається у історичній ретроспективі: Римська імперія, Османська імперія, Російська імперія. Окремо необхідно розглядати Британську імперію, розвиток відносин у якій у XX ст. призвів до набуття нею нового нетрадиційного змісту: перетворення з імперії на співдружність 40 країн на чолі з Великобританією.

За Л. М. Гумельовим, створення імперій було під силу не всім народам, а лише тим які мали «найвищу пасіонарність», тобто найвищу енергію і непоборне внутрішнє прагнення до діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

За часовим критерієм розрізняють:

стародавні імперії [від давніх часів до кінця середньовіччя (Рим, Єгипет) ];
нові імперії [XVI-XIX ст. (Османська, Російська, Британська імперії) ];
новітні імперії [XX ст. (нацистська Німеччина).

Стародавні імперії

Аккадська імперія за часів Саргона Аккадського (24 століття до нашої ери), була однією з перших великих імперій. У 15-му столітті до н. е., в епоху Нового царства Давній Єгипет, за правиління Тутмоса III, став імперією з моменту включення Нубії і стародавніх міст-держав у Леванті. Першою імперією, на кшталт Риму в організації, була Ассирійська імперія (2000-612 до н. е.). Успішною, великою і мультикультурною імперією була Перська імперія Ахеменідів (550-330 до н. е.), поглинувши Месопотамію, Єгипет, частину Греції, Фракії, частину Близького Сходу, більшу