Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Форма державного устрою

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
35
Мова: 
Українська
Оцінка: 

частину Центральної Азії і Пакистану, поки не була повалена і замінена короткотривалою імперією Александра Македонського. Імперія Маур'їв була географічно великою і могутньою імперією, в стародавній Індії, якою правила династія Маур'їв (321-185 до н. е.). Імперія була заснована в 322 р. до н. е. Чандрагупта Маур'я і швидко розширив свою владу на захід в центральній і західній Індії користуючись порушенням місцевої влади в результаті відступу на захід Александра Македонського. У 320 р. до н. е. імперія повністю захопила північно-західну Індію до Афганістану, перемігши і завоювавши сатрапів залишених Александром Македонським.

Нові імперії
Виникнення централізованих національних держав в епоху нового часу в поєднанні з загостренням міждержавних відносин і необхідністю нарощування військового потенціалу, а також початок колоніальної експансії призвели до виникнення імперій нового типу: Іспанської, Російської, Португальської, Французької, Британської тощо. Більшість із них проіснувала до 70-х років XX ст.
Новітні Імперії
Після розпаду недовговічного Третього рейху, і провалу спроби створити велику імперію в Євразії, Німеччина була розділена між західною і радянською сферами впливу аж до перебудови і розпаду Радянського Союзу [14, с. 137].
За геополітичним положенням імперії поділяють на зовнішні і внутрішні; за типом режиму – на авторитарні і тоталітарні.
Імперіям притаманні як суто імперські, так і спільні з унітарною державою риси.
До суто імперських рис належить:
  • наявність колоній чи напівколоній;
  • панування єдиної державної ідеології;
  • існування величезної військової, політичної, економічної та адміністративної бюрократії;
  • готовність центру допускати до імперської еліти представників периферійних еліт за умов їхньої асиміляції;
  • агресивність, войовничість і експансіонізм;
  • намагання створити державу не локального, а континентального, навіть світового масштабу;
  • концентрація в метрополії матеріальних, духовних, інтелектуальних багатств імперії;
  • самоізоляція (імперія, за англійським істориком А. Тойнбі, – «замкнений універсум») [14, с. 148].
До властивостей, притаманних і імперіям, і унітарним державам, можна віднести наявність:
  • єдиного управлінського центру;
  • управлінської вертикалі;
  • єдиної системи права.
Крім того, імперіям притаманні певні елементи федералізму, а саме:
  • поліетнічний склад населення;
  • етнонаціональний територіальний поділ;
  • існування державних утворень, подвійного громадянства.
Імперії створювались або шляхом приєднання нових територій на добровільній основі чи внаслідок загарбницьких війн і були ефективною формою державного устрою за часів, коли в державній політиці країн воєнно-політична складова переважала соціально-економічну. Імперії в своєму розвитку пройшли такі етапи існування: народження, піднесення, застій, криза, загибель. У сучасному світі імперій не залишилось. Теоретично це можливо, але практично малоймовірно. Адже людство виробило і успішно користується іншими, альтернативними імперіям, формами державного ладу та міждержавних утворень, а саме – федеративними та конфедеративними утвореннями.
Незважаючи на популярність концепцій держави-нації, наразі імперії продовжують в тому чи іншому вигляді існувати. Як правило, це континентальні держави, які не мали досвіду колоніалізму. Китай тривалий час також був імперією, а наразі Китай прагне до побудови етнократичної національної держави. Євросоюз і США в переносному сенсі також вважаються імперіями відповідно до критеріїв розділу Ознаки імперії. Проте з точки зору теорії держави-нації перший є співдружністю націй з особливою формою наднаціональності, а друга є класичною державою-нацією, де етнічні відмінності витіснені з політичної площини, що зовсім не притаманно імперіям.
 
6. Державний устрій України
Державний устрій України – це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.
Державний устрій (лад) України включає такі складові:
  • форму держави та її конституційне закріплення;
  • характеристику України як демократичної держави;
  • визначення України як суверенної незалежної держави;
  • конституційне закріплення України як правової держави;
  • характеристику України як соціальної держави.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:
  • Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції) ;
  • Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції) ;
  • Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції) ;
  • Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції) ;
  • Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції) ;
  • В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції) ;
  • В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції) ;
  • Державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції) ;
  • Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).
Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.
Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.
Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції).
До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції) [15].
Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади – парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.
 
Висновки
Розкривши поняття «Форма державного устрою», хочу підсумувати результат дослідження, а саме:
Форма державного устрою – це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади.
За формою державного устрою всі держави можна підрозділити на три основні групи:
  • Унітарні;
  • Федеративні;
  • Конфедеративні;
Унітарна держава – це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Перевагою унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.
Федеративна країна – це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність.
Конфедерація – це тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях»повної самостійності.
Імперія – це складна держава, якак складається з глави держави і її колоній.
Засвоєно, що у багатонаціональних федераціях центробіжні процеси ускладнюються прагненнями націй до справжнього внутрішнього, а часто і зовнішнього, самовизначення. Виявляються придушуванні раніше силоміць різні спори і протиріччя. Допомогти зберегти єдину державу здатна, як це не парадоксально, плутанина в національно-державному устрої – використання різних політико-правових режимів для суб’єктів, що претендують на різний рівень самостійності: автономія, федеративні або навіть конфедеративні відносини. Тоді між усіма регіонами, що «самовізначаються», залишаються певні зв’язки, а головне знижується небезпека військового вирішення конфліктів. Зараз найбільш розповсюдженою формою держави є демократична федеративна республіка. Саме в ній найбільше чітко виявляються всі сучасні погляди на те, яким повинне бути суспільство. Однак це зовсім не означає, що людство не може винайти нічого більш досконалого. Можливо у майбутньому з’являться принципово нові елементи форми держави, і це лише ще раз доводить перспективність і необхідність розгляду даної теми.
На нашу думку, робота виконана на актуальну для України, та для будь-якої сучасної держави тему.
 
Список використаної літератури
  1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
  2. Венгеров А. Теорія держави і права. М., 2000. 528 с., http: //pidruchniki. com/16300115/pravo/forma_derzhavnogo_ustroyu
  3. Конституційне право. Енциклопедичний словник. Відповідальний редактор і керівник авторського колективу – доктор юридичних наук, професор С. А. Авакьян – М. : Видавництво НОРМА, 2000. – 688 с.
  4. ОУНЮА. Теорія держави і права, 2010. – 412 с.
  5. Матузов Н. І., Малько А. В. Теорія держави і права: Підручник. – М. : МАУП, 2004 – 512 с.
  6. Натан Р., Хаффман Е. Сучасний федералізм: порівняльні перспективи / / Міжнародна життя. 1991. № 4. с. 35 – 84.
  7. Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. С. 119-120
  8. Конституційне право зарубіжних країн. Загальна частина. Страшуна Б. А. 2000. – 784 с.
  9. Ковачев Д. А. Федерация в зарубежных странах / Д. А. Ковачев. – М. : Юрид. лит., 1997. – 457 с.
  10. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. – М. : Юрист, 1999. – 376 с.
  11. Конфедерація // Коваленко О. : Дух і Літера, 2013. 573 с.
  12. Державний лад США: М., 1976. 351 с.
  13. Согрин В. В. Становлення американської держави. СПб., 2002. 533 с.
  14.  Шпорлюк Роман. Імперія та нації: з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. (Пер. з англ.) – Кіїв: Дух і Літера, 2000. – 354 с.
  15. Статті Конституції України (ст. 2, ч. 3 ст. 3, ст. 17, ст. 8, ст. 6, ст. 4, ст. 7, ст. 10, ст. 20, ст. 118, ст. 119, ст. 133, ст. 140, ст. 141, ст. 134)
 
 
Фото Капча