Формування місцевих бюджетів

3. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (торговий патент). Строк дії торгового патенту – 60 місяців. Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

• торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
• діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;
• торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
• діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року.

Туристичний збір, базою справляння цього збору визначено Податковим кодексом, як вартість усього періоду проживання (ночівлі). Відповідно до Декрету розмір курортного збору становив 10% неоподаткованого мінімуму за весь період проживання, а готельного – не більше 20% добової вартості проживання, тоді як відповідно до Податкового кодексу ставка туристичного збору становить 0, 5-1% від бази справляння збору. Звітність за туристичний збір подається, як і звітність за збір за місця для паркування транспортних засобів, щокварталу [5, с. 84]. Платниками є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію відповідної громади й отримують послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити територію.

5. Єдиний податок. Згідно з Податковим кодексом з 1 січня 2011 року до внесення змін до вищезгаданого кодексу оподаткування суб’єктів малого підприємництва здійснюватиметься відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» з урахуванням деяких особливостей. Так, якщо до 01. 01. 2011 р. Держказначейство розподіляло перераховані платниками суми єдиного податку у пропорціях, установлених статтею 2 Указу: до місцевого бюджету (43%), на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (15%) та до Пенсійного фонду (42%), то тепер такий розподіл не проводитиметься [8].

На сучасному етапі в Україні існує низка проблем, які не дозволяють місцевим податкам та зборам брати головну участь у формуванні доходів місцевих бюджетів:

• надмірні витрати на адміністрування;
• складність процедури оподаткування;
• обмеження прав місцевої влади щодо встановлення і сплати місцевих платежів;
• нераціональний розподіл повноважень місцевих органів влади на делеговані й власні завдання та функції, які призводять до зменшення ефективності та рівня відповідальності місцевого самоврядування за використання бюджетних коштів;
• пряме втручання органів державної влади у діяльність органів місцевого самоврядування;
• нерозвиненість самооподаткування як альтернативної форми надходжень до місцевого бюджету;
• фіскальна функція місцевих податків і зборів має другорядне значення, що призводить до зменшення питомої ваги в доходах місцевих бюджетів [9, с. 155].

 

 

 

На сьогодні, у розвинутих країнах світу ті територіальні громади, які забезпечені необхідним рівнем власних фінансів, є стабілізатором соціально-політичної та фінансово-економічної ситуації в державі. Тому важливим для України стає вивчення зарубіжного досвіду фінансування місцевого самоврядування із врахуванням принципів Європейської хартії місцевого самоврядування.

В країнах Європи кожен бюджет самостійний і відокремлений від інших, причому бюджети адміністративних одиниць нижчого рівня не включені до бюджетів адміністративних одиниць вищого рівня. Наприклад, власні доходи місцевих бюджетів складають у Швеції та Швейцарії понад 70%, в Іспанії – 50%, у Норвегії – 56% доходів місцевих бюджетів. Це свідчить про те, що власні доходи є основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів унітарних європейських країн [4, c. 8].

На відміну від розвинутих країн, в Україні частка власних доходів місцевих бюджетів низька, що свідчить про низький рівень фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

За своєю економічною природою власні доходи місцевих бюджетів – це доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, прийнятих місцевими органами самоврядування. Власними вважаються такі доходи місцевих бюджетів, які одночасно забезпечують такі вимоги:

• є територіально локалізованими;
• безпосередньо залежать від функціональної діяльності органів місцевої влади і управління;
• використовуються на заходи і програми, визначені попередньо органами місцевого самоврядування.

До власних доходів місцевих бюджетів, як правило, належать: місцеві податки та збори; платежі, запроваджені органами місцевого самоврядування; доходи від реалізації та оренди комунального майна і підприємств комунальної власності; адміністративні штрафи і санкції, плата за ліцензії та сертифікати [9, c. 152].

Більшість місцевих бюджетів України є дотаційними. Після 2010 р. частка трансфертів з державного бюджету перевищує частку власних доходів місцевих бюджетів. Дотаційність місцевих бюджетів сягає майже 60%.

Темпи приросту обсягів власних доходів місцевих бюджетів за 2015 рік у 1, 7 разу менші, аніж трансфертів із державної скарбниці. Фактичні обсяги доходів місцевих бюджетів у порівнянні з 2014 роком зросли на тільки 19, 1%, а суми трансфертів – аж на 33%. [22].

 

 

Як видно з рис. 2. 2 частка власних доходів місцевих бюджетів порівняно з часткою закріплених є незначною.

У 2011 році порівняно з 2010 роком частка власних доходів значно скоротилася з 12, 5% до 7, 7%. З 2011 року по 2013 рік частка власних доходів коливалася в межах 7, 7-7, 5%, а у 2014 році різко скоротилася до