Генеза ідеї національної держави як форми універсально-загальної організації людства

Останнім часом у різних часописах почали з’являтись окремі публікації щодо наукового аналізу національної держави. Тут потрібно виокремити праці Р. Коршука, Л. Токара, П. Стецюка та інших. У дослідження автори проаналізували основні підходи до визначення національної держави, її мети та призначення, а також конституційно-правової характеристики України як національної держави.

Інститут національної держави у світових процесах глобалізації є предметом наукового аналізу дисертаційних досліджень, які виконали О. Блінов, І. Малай та І. Алєксєєнко. Необхідно зауважити, що історичні процеси зародження та становлення національних держав нерозривно пов’язані з діяльністю відомих мислителів і громадських діячів, зокрема Демокріта, Перікла, Сократа, Арістотеля, Геракліта, Платона, а пізніше І. Канта, Й. Гердера, М. Драгоманова, М. Грушевського, Н. Макіавеллі, Г. Гегеля, Т. Морра, В. Липинського та інших. Згідно з їхніми поглядами та вченнями основою розвитку концепції національної держави має бути поліетнічність, тобто держави з мішаним складом населення повинні бути об’єднані спільним інститутом громадянства, соціально – економічними інтересами, політичними, правовими й ідеологічними цінностями. Як свідчать світові історичні процеси національного державотворення, тільки завдяки цим характерним принципам національна держава пережила такі державні утворення й міждержавні об’єднання, як етнічна держава, імперія, конфедерація тощо [3, с. 3-4].

Отже, у світовій практиці державотворення національна держава затвердилася як одна з форм реалізації рівноправності й самовизначення народів, суверенітету та демократичних принципів здійснення національної політики.

Проте, як зазначає сучасний дослідник О. Картунов, ідея національної держави в колі відомих на той час учених мала багато як прихильників, так і противників. Так, М. Бердяєв, М. Вебер,

А. Градовський, П. Манчині, К. Каутський, вважали, що з теоретичної точки зору концепція національної держави є позитивною тенденцію вирішення національних проблем у мононаціональній державі. На думку І. Канта, О. Бауера, К. Реннера, М. Драгоманова, М. Грушевського, ця концепція державності обов’язково повинна враховувати поліетнічність більшості сучасних держав, інакше практичний механізм її реалізації може стати причиною постійних міжнаціональних конфліктів. Адже на сьогодні у світі проживає більше двох тисяч народів, у той час як держав налічується близько трьохсот. Тому майже 90% людства живе в поліетнічних країнах [4, с. 3 64-366].

На нашу думку, сучасна концепція національної держави повинна враховувати поліетнічність складу населення суспільства та реальний механізм забезпечення національної рівноправності.

Залежно від етнонаціонального складу населення та характеру територіальних етнополітичних відносин М. Дністрянський пропонує таку класифікацію типології держав світу:

• національні держави з одним етнополітичним центром (Австрія, Єгипет, Ірландія, Ісландія, Греція, Корея, Німеччина, Туніс, Угорщина, Японія та інші) ;
• національні держави з етнонаціонально-територіальними автономіями (Великобританія, Італія, Іспанія, Україна, Фінляндія, Франція та інші) ;
• федеративні держави, які організовані переважно за етнонаціональним чи етнонаціонально – територіальним принципами (Бельгія, Боснія і Герцеговина, Індія, Пакистан, Канада, Росія, Швейцарія) ;
• держави колонізаційного типу з європейським культурним ядром, що сформувалися як політичні нації (Аргентина, США, Австралія, Нова Зеландія) ;
• держави колонізаційного типу із значною часткою аборигенного населення чи населення африканського походження, що формуються як політичні нації (Болівія, Еквадор, Венесуела, Колумбія, Перу та більшість держав Центральної Америки) ;
• держави Африки й Азії, що утворилися на основі колишніх колоніальних володінь з етнічно складним, проте етноспорідненим складом населення, що формуються як політичні нації (Бенін, Мозамбік, Того, Індонезія) ;
• держави Африки й Азії, що утворилися на основі колишніх колоніальних володінь із різнорідним етнонаціональним складом населення та несформованою етнополітичною системою (Судан, Тонго, Танзанія, Нігерія, Філіпіни) [5, с. 48].

З вищенаведеної класифікації можна зробити висновки, що етнонаціональний чинник є одним із важливих критеріїв класифікації держав світу, які в цілому поділяються на моноетнічні національні держави, що утворені однорідним етносом, та національні поліетнічні держави з багатонаціональним складом населення.

Національні поліетнічні держави в чисельному відношенні переважають серед сучасних розвинених держав Європи та світу. Вони у свою чергу поділяються на два різновиди: ті, що формуються на поліетнічній основі з моменту створення, і ті, у яких суб’єктом державотворення виступає один етнос, із перспективою консолідації всіх етнонаціональних спільнот у політичну націю за принципом громадянства. У багатонаціональних державах нації прив’язані до власних етнічних територій, в окремих державах наділені державністю з обмеженим суверенітетом, творять одне суспільство, мають єдині зовнішні кордони, а на міжнародному рівні представляються центральним урядом. А. Колодій серед багатонаціональних держав виділяє імперії, створені однією нацією із застосуванням сили, та федерації як об’єднання народів під державною опікою зі збереженням деяких атрибутів власного суверенітету [6, с. 52-53].

Метою дослідження є теоретико-правовий аналіз сутності й розвитку концепції національної держави, спрямований на обґрунтування загальної моделі національної держави як важливої тематичної частини подальших досліджень у сфері теорії держави та права.

Для досягнення поставленої мети в роботі потрібно вирішити такі основні завдання:

• здійснити аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел за темою наукового дослідження;
• узагальнити наявні теоретичні концепції національної держави та визначити нові теденції її розвитку в сучасних євроінтеграційних і глобалізаційних процесах;
• визначити основні теоретичні засади функціонування й розвитку національної держави як форми організації суспільної влади;
• розкрити особливості нації як системоутворювальної ознаки національної держави.