Георгій (Юрій) Мрочковський: портрет на тлі епохи

 

 

Георгій (Юрій) Мрочковський.

Початок ХХ століття

 

 

 

У Дорогинці Георгій (Юрій) Мрочковський провів чверть століття. Він багато зробив для притчу, сприяв розвитку освіти, господарства, тут, зрештою, народились усі його діти. Проте, 1912 року його переводять на службу до Свято- Матфіївської церкви с. Аврамівка Липовецького повіту Київської губернії, що знаходилась у передмісті Монастирища. Як свідчать архівні джерела, при церкві рахувалось загалом трохи більше 55 десятин землі, яка давала щорічний дохід в розмірі 350 рублів і якість якої вважалась середньою. Власне сама церква була побудована у 1750 році силами прихожан та поміщика Матфія Ленспаронського. Вона була дерев’яною, але мала кам’яний фундамент і була покрита листовим залізом. Щоправда, станом на момент прибуття Георгія Мрочковського на службу, будівля вимагала певного ремонту. При церкві діяла парафіяльна школа, що знаходилась у окремому дерев’яному будинку, який був покритий листовим залізом. Технічний стан самої будівлі був задовільний, оскільки її ввели в експлуатацію у 1896 році. На утримання школи виділялось із державної казни на зарплату вчителям 390 рублів і від селянської громади 150 руб. В принципі таких фінансових надходжень вистачало, аби навчальний заклад функціонував ефективно. У 1912 році тут навчалось 27 хлопчиків та 27 дівчаток [23].

Незважаючи на те, що головними принципами Георгія (Юрія) Мрочковського було служіння Богові та проповідування і підтримування загальнолюдських християнських цінностей серед людей, соціальні конфлікти, що стали типовим явищем початку ХХ століття впливали на власне життя священика і його родину. Особливо це стосується періоду 19141919 рр., коли Перша світова війна та загострення внутрішніх суперечностей призвели до зміни соціального ладу. У 1919 році священик Георгій (Юрій) Мрочковський пішов із життя. Причини його смерті так і нез’ясовані до сьогодні. Одні нащадки вважали, що він помер в результаті епідемії тифу, а інші – що він став жертвою більшовицьких репресій проти служителів культу. Та символічно те, що Георгій (Юрій) Мрочковський належав до епохи соціальних, політичних та економічних реформ, що були викликані Маніфестом 19 лютого 1861 року. Він народився в рік скасування кріпосного права та отримання свободи, і пішов із життя в рік, коли ця свобода практично було втрачена, оскільки наступав період диктатури. Чи міг би він жити в іншому історичному вимірі відповісти важко і чи міг би він пристосуватись до нових умов життя лежить поза межами його життя. Та й чи потрібно шукати відповіді на такі питання, оскільки життя людини має чіткий лінійний вимір і лише матрична компонента цього рівняння життя надає йому об’ємності і інтегральності, що має своє продовження в наступних поколіннях.

По-різному склалась доля його дітей. Найбільш трагічною вона виявилась у синів Георгія (Юрія) Мрочковського. Так, Юрій у 1920 році помер від ран, отриманих на фронтах громадянської війни. Похований він в Одесі. Володимир свого часу закінчив юридичний факультет Варшавського університету. Як згадували родичі, він досить критично ставився до більшовицької системи державного управління і ніколи не приховував своїх політичних поглядів і уподобань. Михайло вчився у Києві в Комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана). У 1930-х роках він разом із старшим братом працював у Запоріжжі. Тут 1937 року їх було заарештовано і розстріляно.

Довгим, хоча й доволі складним, було життя сестер Мрочковських – Ольги та Олександри (її в родині називали Олесею), які прожили більше дев’яноста років. У сім’ї вони отримали хорошу початкову освіту, а у 1914-1917 рр. вчились у навчальних закладах м. Києва. Леся в 1917-1921 рр. продовжувала навчатись у Мона- стирищенській гімназії. З 1921 року почала працювати у школі с. Тарнава Монастири- щенського району. А вже у 1923 році вступила до Сарнівської сільськогосподарської проф-школи на Уманщині, яку закінчила у 1927 році. Цього ж року призначено на посаду вчительки школи у с. Білки Словечанського району (тепер Овруцький район Житомирської області). Пізніше Олександра Юріївна закінчила філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту. Працювала в школах Житомирщини та Київщини разом із своїм чоловіком Миколою Філіповичем, який мав фах російського філолога. Померла Олександра (Олеся) Юріївна 1995 року в Малині. Педагогічний шлях обрала і старша сестра – Ольга, яка з 1920 році працювала у школах Монастири- щенського району. Мешкала вона поблизу Мо- настирища до початку 1980-х років. І лише після смерті чоловіка – Дмитра Смітюха, який теж був вчителем, перебирається до Москви (тут мешкала дочка Наталія). Ольга Юріївна померла у 1995 році.

 

 

Педагогічні традиції родини продовжили діти Олександри (Олесі) Юріївни. Донька Таміла отримала фах українського філолога і майже сорок років віддала роботі в школі. Син Ростислав, хоча і мав фах інженера лісового господарства, кілька десятиліть працював у Малинському лі- сотехнікуму викладачем та директором. Наступні покоління цієї великої родини проявили себе у педагогічній, економічній, військовій, лісогосподарській та інших сферах.

Таким чином життя і діяльність Георгія (Юрія) Мрочковського представляє інтерес як в сфері української біографістики, так і в загальній історії України та краєзнавства. Він став фундатором навчальних закладів на Київщині, які функціонують і до сьогодні. Його діяльність мала подвижницький характер, що заклала підвалини розвитку національного шкільництва.