Грецька міфологія та релігія

Міф про сина Зевса Тантала розповідає про муки спраги, голоду і страху. Зевс покарав свого сина за неслухняність і неповагу. У царстві Аїда Тантал стоїть по горло у воді, а над ним на гілках рясніють стиглі плоди. Як тільки він хоче втамувати спрагу і нахиляється до води, її рівень негайно знижується, а як тільки простягне руку до плоду, щоб утамувати голод, гілки піднімаються. Над головою Тантала нависає скеля, загрожуючи будь-якої миті обвалитися. Це і є «танталові муки» [5, с. 62].

Не окремі міфи про богів як об'єктів релігійного культу, а їх сукупність, тобто міфологія, становили головний зміст релігії у Стародавній Греції. Це були народні фантастичні оповідання, що в них в уособленій, наочно-образній та несвідомо-художній формах віддзеркалювались явища природи і суспільного життя. В міфах по-чудернацькому поєднались елементи реалістичних знань про дійсність і фантастичні вигадки, художні образи і моральні настанови, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були міфи про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця й зірок, про походження тварин, появу людей, про життя і смерть, добро і зло, про мандри, відкриття і подвиги героїв, про творчість і винахідливість і т. ін.

Давньогрецька міфологія створювалася поступово, впродовж тривалого часу передавалася з покоління у покоління в усній формі мандрівними співаками-аедами. Її гротескно-фантастичні образи стали основою для подальшого розвитку не тільки європейської, а й усієї світової культури.

Давньогрецька міфологія – надбання всієї земної цивілізації. Дотепер популярними є міфи про царя давніх Афін Тесея. У них він – найвизначніший герой Афін, герой афінської військово-родової аристократії, а потім і правлячої аристократії землевласників. Йому приписують створення всього державного укладу Афін, поділ їх населення на три класи: «евпатридів» або благородних, «геоморів», або землеробів, і «деміургів», або ремісників; надання виключного права на заміщення посади лише благородним патриціям. Характерним є такий факт: чимало афінян, які брали участь у Марафонській битві (490 р. до н. е.), в якій греки здобули перемогу над персами, розповідали, що нібито бачили у своїх лавах Тесея у шоломі, зі списом і щитом.

Коли Тесей дістався до Афін, то побачив, що Аттика охоплена глибоким смутком, бо вже втрете поспіль з Криту від царя Міноса прибули збирачі данини. Тяжкою і ганебною була ця данина, згідно з якою афіняни повинні були кожні дев'ять років відправляти на Крит семеро юнаків і семеро дівчат. Там молодих людей замикали у величезному палаці-лабіринті, де їх поїдав Мінотавр (жахливе чудовисько з тулубом людини і головою бика, народжене від священного морського бика дружиною царя Міноса Пасіфією). Лабіринт, що його побудував міфічний умілець Дедал, був настільки складний і заплутаний, що ніхто з тих, хто в ньому опинявся, не міг знайти зворотного шляху і неминуче ставав жертвою Мінотавра [8, с. 84].

Тоді Тесей, разом із приреченими афінськими юнаками і дівчатами, вирушив до Криту, щоб убити Мінотавра. Він сміливо зайшов у лабіринт, вступив у бій з чудовиськом, вбив його і вийшов з лабіринту. Перемозі та щасливому поверненню Тесея сприяло те, що дочка Мінотавра на ім'я Аріадна дала йому гострий меч і змотану в клубок нитку, за допомогою якої він зміг вийти з лабіринту. Тесей позбавив Афіни необхідності сплачувати ганебну данину, а вислів «нитка Аріадни» увійшов у всі мови світу для позначення засобу, що сприяє успіху на життєвому шляху.

Про те, як давні греки освоювали узбережжя Чорного моря, розповідають міфи про похід аргонавтів (моряків на кораблі «Арго») до кавказького містечка Колхіда за золотим руном (вовною чудесного золотого барана).

Мрії людей про опанування повітряним простором відображені у міфі про Дедала. Він зробив собі і своєму синові Ікару крила з пір'я птахів та воску. На тих крилах вони полетіли з острова Крит, через море, на острів Сицилію. Під час польоту Ікар, забувши настанови батька, занадто близько підлетів до Сонця. Сонячний жар розтопив віск крил, Ікар впав у море і загинув. Це море між островами Крит і Сицилія стали називати Ікарійським (нині – Іонічне).

Міф про співака Орфея розповідає про любов давніх греків до мистецтв, особливо до музики. Спів Орфея зачаровував не лише живу природу, а й мешканців підземного царства. Дуже сумував Орфей за своєю померлою дружиною Еврідікою. Якось він спустився у похмуре царство Аїда і там перед богами заспівав сумну пісню про кохання. Аїд розчулився від цього співу і дозволив Орфеєві взяти свою дружину на землю. При цьому бог заборонив йому озиратись поки вони не вийдуть на поверхню. Орфей не витримав випробування, озирнувся, щоб подивитись, чи йде слідом за ним дружина, і в ту саму мить втратив Еврідіку назавжди. Її тінь знову сховалась у царстві мертвих: немає вороття з того царства, повернення у життя після смерті неможливе [8, с. 87].

 

 

Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і